Search

    Валсар-Н інструкція із застосування

    Офіційна інструкція лікарського засобу Валсар-Н таблетки 80 мг/12,5 мг, 160 мг/25 мг. Опис та застосування Valsar-N, аналоги та відгуки. Інструкція Валсар-Н таблетки затверджена виробником.

    Склад

    діюча речовина: valsartan, hydrochlorothiazide;

    1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 80 мг валсартану і 12,5 мг гідрохлоротіазиду або 160 мг валсартану і 25 мг гідрохлоротіазиду;

    допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна; лактоза, моногідрат; кросповідон; кремнію діоксид колоїдний безводний; гіпромелоза; натрію лаурилсульфат; тальк; магнію стеарат; титану діоксид (Е 171); заліза оксид червоний (Е 172); заліза оксид жовтий (Е 172); макрогол 8000 — лише для таблеток 80 мг/12,5 мг; макрогол 4000 і заліза оксид чорний (Е 172) — лише для таблеток 160 мг/25 мг.

    Лікарська форма

    Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

    Основні фізико-хімічні властивості:

    80 мг/12,5 мг:світло-оранжевого кольору, овальні, зі скошеними краями, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, марковані «I» з одного боку і «61» з другого боку;

    160 мг/25 мг:коричнево-оранжевого кольору, овальні, зі скошеними краями, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, марковані «I» з одного боку і «63» з другого боку.

    Фармакотерапевтична група

    Антагоністи ангіотензину ІІ та діуретики. Валсартан та діуретики.

    Код АТХ С09D А03.

    Фармакологічні властивості

    Фармакодинаміка.

    Активним гормоном ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) є ангіотензин ІІ, утворений із ангіотензину І з участю ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ). Ангіотензин ІІ зв’язується зі специфічними рецепторами, розташованими на клітинних мембранах у різних тканинах. Він має широкий спектр фізіологічної дії, включаючи як безпосередню, так і опосередковану участь у регулюванні артеріального тиску. Як потужна судинозвужувальна речовина, ангіотензин ІІ чинить пряму вазопресорну дію. Крім того, він сприяє затримці натрію і стимулює секрецію альдостерону.

    Валсартан є активним і специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину ІІ, що призначений для внутрішнього застосування. Він діє вибірково на рецептори підтипу АТ1, які є відповідальними за ефекти ангіотензину ІІ. Збільшені рівні ангіотензину II внаслідок блокади АТ1-рецепторів валсартаном можуть стимулювати вільні АТ2-рецептори, що врівноважує ефект АТ1-рецепторів. Валсартан не має жодної часткової активності агоніста відносно АТ1-рецепторів і має набагато більшу (приблизно у 20000 разів) спорідненість з АТ1-рецепторами, ніж із АТ2-рецепторами.

    Валсартан не пригнічує АПФ, відомий також під назвою кініназа ІІ, який перетворює ангіотензин І на ангіотензин ІІ і руйнує брадикінін. Не спостерігається ніяких побічних ефектів, зумовлених брадикініном. Валсартан не вступає у взаємодію і не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, які, як відомо, відіграють важливу роль у регуляції функцій серцево-судинної системи.

    Застосування препарату пацієнтам з гіпертензією призводить до зниження артеріального тиску, не впливаючи при цьому на частоту пульсу.

    У більшості пацієнтів після внутрішнього застосування разової дози препарату початок антигіпертензивної активності відзначається у межах 2 годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається у межах 4—6 годин. Антигіпертензивний ефект зберігається більше 24 годин після прийому разової дози. За умови регулярного застосування препарату максимальний терапевтичний ефект зазвичай досягається протягом 2—4 тижнів і утримується на досягнутому рівні у ході тривалої терапії. Комбінація з гідрохлоротіазидом ефективніше знижує артеріальний тиск.

    Точкою дії тіазидних діуретиків є корковий відділ дистальних звивистих ниркових канальців, де розташовані рецептори, що мають високу чутливість до дії діуретиків, і де відбувається пригнічення транспортування іонів Na i Cl. Механізм дії тіазидів пов’язаний з пригніченням насоса Na+Cl-, що, очевидно, відбувається за рахунок конкуренції за місця транспорту Cl-. Як результат цього екскреція іонів натрію і хлору збільшується приблизно однаковою мірою. Внаслідок діуретичної дії спостерігається зменшення об’єму циркулюючої плазми, внаслідок чого підвищується активність реніну, секреція альдостерону, виведення з сечею калію і, отже, зниження концентрації калію у сироватці. Взаємозв’язок між реніном та альдостероном опосередковується ангіотензином ІІ, тому призначення антагоніста рецепторів ангіотензину ІІ зменшить втрату калію, пов’язану з застосуванням тіазидного діуретика.

    Фармакокінетика.

    Валсартан. Після внутрішнього прийому препарату всмоктування валсартану і гідрохлоротіазиду відбувається швидко, однак ступінь всмоктування варіює у широких межах. Середня величина абсолютної біодоступності препарату Валсар-Н становить 23 %. Фармакокінетична крива валсартану має низхідний мультиекспоненційний характер (t1/2α < 1 год, t1/2β — майже 9 годин).

    У діапазоні вивчених доз кінетика валсартану має лінійний характер. При повторному застосуванні препарату змін кінетичних показників не відзначалося. При прийомі препарату один раз на день кумуляція незначна. Концентрації препарату у плазмі крові у жінок і чоловіків були однакові. Валсартан значною мірою зв’язується з білками сироватки крові (94—97 %), переважно з альбуміном. Об’єм розподілу в період рівноважного стану низький (приблизно 17 л). Порівняно з печінковим кровотоком (приблизно 30 л/год), плазмовий кліренс валсартану відбувається відносно повільно (приблизно 2 л/год). Кількість валсартану, що виводиться з калом, становить 70 % (від величини, прийнятої внутрішньо дози), а майже 30 % виводиться з сечею, переважно у незміненому вигляді.

    При призначенні валсартану з їжею площа під кривою «концентрація—час» (AUC) зменшується на 48 %, хоча, починаючи приблизно з 8 годин після прийому препарату, концентрація препарату у плазмі як у разі прийому його натще, так і у разі прийому з їжею однакові. Зменшення площі під кривою «концентрація—час» не супроводжується значним зниженням терапевтичного ефекту.

    Гідрохлоротіазид. Всмоктування гідрохлоротіазиду після прийому внутрішньо відбувається швидко (tmax — приблизно 2 години). Фармакокінетика препарату у фазах розподілу і виведення описується загалом біекспоненційною низхідною кривою; період напіввиведення кінцевої фази становить 6—15 годин. У терапевтичному діапазоні доз середня величина площі під кривою «концентрація—час» (AUC) зростає прямо пропорційно до збільшення дози. При повторних призначеннях фармакокінетика гідрохлоротіазиду не змінюється; при призначенні один раз на добу кумуляція незначна.

    Абсолютна біодоступність гідрохлоротіазиду при прийомі внутрішньо становить 60—80 %. Виведення відбувається з сечею: понад 95 % дози у незміненому вигляді і приблизно 4 % — у вигляді гідролізату — 2-аміно-4-хлоро-m-бензенедисульфонаміду.

    При одночасному застосуванні гідрохлоротіазиду з їжею відзначалося як підвищення, так і зниження його системної біодоступності порівняно з відповідним показником при прийомі натще. Діапазон цих змін незначний і не має клінічної значущості.

    Валсартан/гідрохлоротіазид. При одночасному застосуванні з валсартаном системна біодоступність гідрохлоротіазиду зменшується приблизно на 30 %. Одночасне призначення гідрохлоротіазиду, зі свого боку, не чинить істотного впливу на кінетику валсартану. Проте ця взаємодія не впливає на ефективність комбінованого застосування валсартану і гідрохлоротіазиду.

    Фармакокінетика в окремих групах пацієнтів.

    Пацієнти літнього віку. У деяких пацієнтів літнього віку системний вплив валсартану дещо більше виражений, ніж у пацієнтів молодого віку, однак він не є клінічно значущим.

    Деякі дані дають змогу припустити, що у людей літнього віку, як здорових, так і тих, які страждають на артеріальну гіпертензію, системний кліренс гідрохлоротіазиду нижчий, ніж у здорових молодих людей.

    Пацієнти з порушенням функції нирок. Пацієнтам з кліренсом креатиніну 30-70 мл/хв корекція дози не потрібна.

    Немає даних про застосування валсартану з гідрохлоротіазидом пацієнтам із вираженими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) і пацієнтам, які знаходяться на гемодіалізі. Валсартан має високий ступінь зв’язування з білками плазми і не виводиться при гемодіалізі; гідрохлоротіазид, навпаки, виводиться з організму при гемодіалізі.

    Виведення гідрохлоротіазиду нирками відбувається шляхом пасивної фільтрації та активної секреції у просвіт ниркових канальців. Стан функції нирок відіграє велику роль у фармакокінетиці гідрохлоротіазиду, що й зрозуміло, враховуючи, що цей препарат виводиться лише нирками.

    Порушення функції печінки. Даних щодо застосування валсартану пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки немає.

    Захворювання печінки істотно не впливають на фармакокінетику гідрохлоротіазиду, і тому зниження його дози не потрібне.

    Клінічні характеристики

    Валсар-Н Показання

    Есенціальна артеріальна гіпертензія у пацієнтів, тиск крові яких відповідно не регулюється монотерапією.

    Протипоказання

    • Підвищена чутливість до будь-якого з компонентів Валсар-Н або до інших похідних сульфонамідів.
    • Тяжкі порушення функції печінки, цироз печінки і холестаз.
    • Анурія, тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв).
    • Рефрактерна гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіперкальціємія, симптоматична гіперурикемія.
    • Одночасне застосування з аліскіреном пацієнтам з цукровим діабетом або порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м2).
    • Протипоказано вагітним та жінкам, які планують завагітніти (див. «Застосування у період вагітності або годування груддю»).
    • Дитячий вік.

    Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

    Взаємодії, пов’язані як з валсартаном, так і з гідрохлоротіазидом

    Одночасне застосування не рекомендується

    Літій. Оборотне підвищення концентрації літію у плазмі крові та прояви токсичності були зареєстровані при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та тіазидів, у тому числі гідрохлоротіазиду. У зв’язку з відсутністю досвіду одночасного застосування валсартану та літію така комбінація не рекомендується. У разі необхідності застосування такої комбінації рекомендується проводити ретельний моніторинг рівнів літію у плазмі крові.

    Одночасне застосування, що вимагає обережності

    Інші антигіпертензивні препарати

    Валсар-Н може посилювати дію інших препаратів з антигіпертензивними властивостями (наприклад, гуанетидину, метилдопи, вазодилятаторів, інгібіторів АПФ, антагоністів рецептора ангіотензину, бета-блокаторів, блокаторів кальцієвих каналів та інгібіторів зворотного захоплення дофаміну).

    Пресорні аміни (наприклад, норадреналін, адреналін)

    Можлива знижена реакція на пресорні аміни.

    Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилову кислоту > 3 г/добу та неселективні НПЗП

    НПЗП можуть послаблювати антигіпертензивний ефект як антагоністів ангіотензину II, так і гідрохлоротіазиду при одночасному застосуванні. Крім того, одночасний прийом препарату Валсар-Н та НПЗП може призвести до погіршення функції нирок та підвищення рівня калію у плазмі крові. Таким чином, рекомендується контроль функції нирок на початку лікування, а також адекватна гідратація пацієнта.

    Взаємодії, пов’язані з валсартаном

    Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) АРА, інгібіторами АПФ або аліскіреном

    У разі одночасного застосування АРА, включаючи валсартан, з іншими засобами, що блокують РААС, такими як інгібітори АПФ або аліскірен, необхідна обережність.

    Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину (АРА), включаючи валсартан, або інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) з аліскіреном пацієнтам з цукровим діабетом або порушенням функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м2) протипоказане.

    Одночасне застосування не рекомендується

    Калійзберігаючі діуретики, калієвмісні харчові добавки, сольові препарати для замісної терапії, що містять калій та інші речовини, які можуть підвищити рівень калію

    За необхідності застосування лікарського засобу, що впливає на рівень калію, у комбінації з валсартаном рекомендується моніторинг рівня калію у плазмі крові.

    Транспортери

    Отримані in vitro дані показують, що валсартан є субстратом транспортера печінкового поглинання ОАТР1В1/ОАТР1В3 та ефлюксного печінкового транспортера MRP2. Клінічне значення цих даних остаточно не з’ясоване. Одночасне застосування інгібіторів транспортера поглинання (наприклад, рифампіну, циклоспорину) або транспортерів ефлюксу (наприклад, ритонавіру) може призводити до підвищення системної експозиції валсартану. Починаючи або закінчуючи одночасне лікування такими лікарськими засобами, рекомендується проявляти обережність.

    Відсутність взаємодії

    У дослідженнях лікарської взаємодії валсартану не було відзначено клінічно значущих взаємодій валсартану та будь-якого з таких препаратів: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлоротіазид, амлодипін, глібенкламід. Дигоксин та індометацин можуть взаємодіяти з гідрохлоротіазидним компонентом препарату Валсар-Н (див. «Взаємодії, пов’язані з гідрохлоротіазидом» нижче).

    Взаємодії, пов’язані з гідрохлоротіазидом

    Одночасне застосування, що вимагає обережності

    Лікарські препарати, застосування яких пов’язано з втратою калію та гіпокаліємією Гіпокаліємічний ефект гідрохлоротіазиду може посилюватися у разі одночасного застосування калійуретичних діуретиків, кортикостероїдів, проносних засобів, АКТГ (адренокортикотропний гормон), амфотерицину, карбеноксолону, пеніциліну G, саліцилової кислоти та її похідних.

    Якщо є необхідність у призначенні цих лікарських засобів з комбінацією гідрохлоротіазиду та валсартану, рекомендується проводити моніторинг рівня калію у плазмі.

    Лікарські засоби, здатні індукувати шлуночкову тахікардію типу "пірует"

    З огляду на ризик гіпокаліємії, гідрохлоротіазид слід з обережністю застосовувати одночасно з лікарськими засобами, що можуть індукувати шлуночкову тахікардію типу "пірует", зокрема антиаритмічними засобами Іа та ІІІ класу, а також з деякими антипсихотичними засобами.

    Лікарські засоби, що впливають на рівень натрію у сироватці крові

    Гіпонатріємічний ефект діуретиків може посилюватися у разі одночасного прийому таких лікарських засобів, як антидепресанти, антипсихотичні препарати, протиепілептичні препарати. У разі тривалого застосування цих лікарських засобів рекомендується обережність.

    Лікарські препарати, які можуть викликати двонаправлену тахікардію (torsades de pointes)

    • Антиаритмічні препарати Ia класу (наприклад, хінідин, гідрохінідин, дизопірамід)
    • Антиаритмічні препарати III класу (наприклад, аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід)
    • Деякі нейролептики (наприклад, тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифлуоперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульприд, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол)
    • Інші, наприклад: бепридил, цисаприд, дифеманіл, еритроміцин (внутрішньовенного введення), галофантрин, кетансерин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, терфенадин, вінкамін (внутрішньовенного введення)

    У зв’язку з ризиком розвитку гіпокаліємії гідрохлоротіазид слід застосовувати з обережністю одночасно з лікарськими засобами, які можуть спричинити двонаправлену тахікардію типу «torsades de pointes».

    Глікозиди наперстянки

    Індукована тіазидами гіпокаліємія або гіпомагніємія може виникнути як небажаний ефект, що сприяє розвитку серцевої аритмії, індукованої препаратами наперстянки.

    Солі кальцію та вітамін D

    Застосування тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлоротіазид, одночасно з вітаміном D або солями кальцію може сприяти підвищенню рівня кальцію у плазмі крові. Одночасне застосування тіазидних діуретиків з солями кальцію може спричиняти гіперкальціємію у схильних пацієнтів (наприклад, пацієнтів з гіперпаратиреозом, злоякісними новоутвореннями або опосередкованими вітаміном D станами) за рахунок посилення канальцевої реабсорбції кальцію.

    Антидіабетичні засоби (пероральні препарати та інсулін)

    Лікування тіазидами може впливати на толерантність до глюкози. Корекція дози антидіабетичного лікарського засобу може бути необхідною.

    Слід з обережністю використовувати метформін через ризик лактоацидозу, індукованого можливою функціональною нирковою недостатністю, пов’язаною з гідрохлоротіазидом.

    Бета-блокатори та діазоксид

    Одночасне використання тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлоротіазид, з бета-блокаторами підвищує ризик гіперглікемії. Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлоротіазид, можуть підсилити гіперглікемічний ефект діазоксиду.

    Лікарські препарати, що застосовують у лікуванні подагри (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол).

    Може виникнути необхідність корекції дози лікарських засобів, що сприяють виведенню сечової кислоти, оскільки гідрохлоротіазид може підвищувати рівень сечової кислоти у плазмі. Може потребуватися збільшення дози пробенециду або сульфінпіразону. Одночасне застосування тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлоротіазид, може збільшити частоту реакцій гіперчутливості до алопуринолу.

    Антихолінергічні засоби (наприклад, атропін, біпериден)

    Біодоступність тіазидних діуретиків може бути збільшена антихолінергічними засобами, вірогідно, через зниження моторики шлунково-кишкового тракту та швидкості випорожнення шлунка. Навпаки, можна очікувати, що прокінетичні лікарські засоби, такі як цизаприд, можуть знижувати біодоступність діуретиків тіазидного типу.

    Амантадин

    Тіазиди, включаючи гідрохлоротіазид, збільшують ризик небажаних ефектів, викликаних амантадином.

    Іонообмінні смоли

    Абсорбція тіазидних діуретиків, у тому числі гідрохлоротіазиду, знижується під впливом холестираміну або колестиполу. Це може зумовити субтерапевтичні ефекти тіазидних діуретиків. Однак зміщення у часі прийому гідрохлоротіазиду та смоли таким чином, щоб гідрохлоротіазид приймався не менше ніж за 4 години до або через 4-6 годин після прийому смоли, може звести до мінімуму ризик взаємодії.

    Цитотоксичні засоби (наприклад, циклофосфамід, метотрексат)

    Тіазиди, включаючи гідрохлоротіазид, можуть зменшувати ниркову екскрецію цитотоксичних засобів та посилювати їх мієлосупресивні ефекти.

    Недеполяризувальні релаксанти скелетних м’язів(наприклад, тубокурарин)

    Тіазиди, включаючи гідрохлоротіазид, посилюють дію таких релаксантів скелетних м'язів, як похідні кураре.

    Циклоспорин

    Одночасне призначення з циклоспорином збільшує ризик гіперурикемії та ускладнень, подібних до подагри.

    Алкоголь, анестетики та седативні препарати .

    У разі одночасного застосування тіазидних діуретиків з препаратами, що також можуть знижувати артеріальний тиск (наприклад за рахунок зниження активності симпатичної центральної нервової системи або прямої судинорозширювальної дії), можливе потенціювання ортостатичної гіпотензії.

    Метилдопа

    Отримані окремі повідомлення про гемолітичну анемію у пацієнтів, яких одночасно лікували метилдопою та гідрохлоротіазидом.

    Карбамазепін

    У пацієнтів, які отримують гідрохлоротіазид одночасно з карбамазепіном, може розвитися гіпонатріємія. Таких пацієнтів слід повідомити про можливість гіпонатріємічної реакції і спостерігати за їхнім станом належним чином.

    Контрастні речовини, що містять йод

    У разі викликаної діуретиком дегідратації існує підвищений ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при високих дозах препарату, що містить йод. Слід провести адекватне поповнення втрати рідини у пацієнта перед застосуванням.

    Особливості застосування

    Зміни електролітів. Слід дотримуватись обережності при сумісному застосуванні препарату Валсар-Н із солями калію, калійзберігаючими діуретиками, замінниками солі, що містять калій, або іншими лікарськими засобами, які можуть підвищувати рівень калію (наприклад, гепарин). Повідомлялося про випадки гіпокаліємії під час лікування тіазидними діуретиками. Рекомендується часто перевіряти вміст калію в сироватці крові.

    Лікування тіазидними діуретикамичасто пов’язане з виникненням гіпонатріємії і гіпохлоремічного алкалозу. Тіазиди посилюють виведення магнію з сечею, що в результаті може призвести до гіпомагніємії.

    Пацієнти з дефіцитом в організмі натрію та/або об’єму циркулюючої крові (ОЦК). У пацієнтів із тяжким ступенем дефіциту натрію та/або об’єму циркулюючої крові в організмі, як наприклад у тих, що отримують високі дози діуретиків, в окремих випадках після початку терапії препаратом Валсар-Н може спостерігатися симптоматична гіпотензія. Тому перед початком терапії цим препаратом слід провести корекцію вмісту в організмі натрію та/або об’єму циркулюючої крові.

    У разі гіпотензії пацієнта слід перевести у положення лежачи і, якщо необхідно, провести внутрішньовенну інфузію сольового розчину. Лікування можна продовжувати одразу ж після стабілізації артеріального тиску.

    Пацієнти з тяжкою хронічною серцевою недостатністю або іншими станами з підвищеною активністю ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. У пацієнтів, функція нирок яких може залежати від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад, у пацієнтів з тяжкою застійною серцевою недостатністю), лікування інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту пов’язано з олігурією, прогресуючою азотемією і рідко — з гострою нирковою недостатністю. Застосування препарату Валсар-Н хворим із тяжкою хронічною серцевою недостатністю не обґрунтовано.

    Оскільки не може бути виключено, що через пригнічення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи застосування препарату Валсар-Н також може бути пов’язаним із порушенням функції нирок, Валсар-Н не слід застосовувати таким пацієнтам.

    Стеноз ниркової артерії. Не слід застосовувати препарат пацієнтам із однобічним або двобічним стенозом ниркової артерії або стенозом ниркової артерії єдиної нирки, оскільки у таких пацієнтів можуть збільшуватися рівні сечовини крові та креатиніну плазми.

    Первинний гіперальдостеронізм. Не слід застосовувати Валсар-Н пацієнтам із первинним гіперальдостеронізмом, оскільки їх ренін-ангіотензинова система не активована.

    Стеноз аортального та мітрального клапана, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія. Як і при застосуванні інших вазодилататоров, пацієнти зі стенозом аортального та мітрального клапана або гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією (ГОКМ) потребують особливої обережності.

    Порушення функції нирок. Для пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну > 30 мл/хв ) регулювання дози не потрібне.

    Протипоказано застосовувати Валсар-Н при тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну < 30 мл/хв). Тіазидні діуретики можуть провокувати азотемію у пацієнтів із хронічним порушенням функції нирок.

    Трансплантація нирок. На цей час немає досвіду щодо безпеки застосування препарату пацієнтам, яким нещодавно проведено трансплантацію нирки.

    Порушення функції печінки. Для пацієнтів із незначними і помірними порушеннями функції печінки без холестазу корекція дози не потрібна. Однак Валсар-Н слід застосовувати з обережністю. Захворювання печінки істотно не змінюють фармакокінетичні параметри гідрохлоротіазиду.

    Системний червоний вовчак. Повідомлялося, що тіазидні діуретики посилюють або активують прояви системного червоного вовчака.

    Інші метаболічні порушення. Тіазидні діуретики можуть змінювати толерантність до глюкози і підвищувати рівні холестерину, тригліцеридів і сечової кислоти в сироватці. Для хворих на діабет може потребуватися корекція дозування інсуліну чи пероральних гіпоглікемічних препаратів. Тіазиди можуть зменшувати екскрецію кальцію з сечею та викликати непостійне і незначне підвищення рівня сироваткового кальцію при відсутності порушень метаболізму кальцію. Значна гіперкальціємія може свідчити про наявність у пацієнта фонового гіперпаратиреозу. Слід припинити застосування тіазидів перед проведенням тестів щодо оцінки функції паращитовидних залоз.

    Фоточутливість. Повідомлялося про випадки виникнення реакції фоточутливості при застосуванні тіазидних діуретиків. Якщо реакція фоточутливості виникає під час лікування, рекомендується припинити лікування. Якщо повторне застосування сечогінного засобу вважається необхідним, рекомендується захищати відкриті ділянки шкіри від сонячних променів або штучного ультрафіолетового випромінювання.

    Загальні. Слід дотримуватися обережності при застосуванні препарату пацієнтам із підвищеною чутливістю до інших антагоністів рецепторів ангіотензину II в анамнезі. Реакції підвищеної чутливості до гідрохлоротіазиду більш імовірні у пацієнтів з алергією та астмою.

    Ангіоневротичний набряк. Про виникнення набряку Квінке (у тому числі набряку гортані та голосової щілини, що призводить до обструкції дихальних шляхів, та/або набряку обличчя, губ, глотки та/або язика) повідомлялося у пацієнтів, які отримували валсартан, деякі з цих пацієнтів мали в анамнезі набряк Квінке при застосуванні інших препаратів, у тому числі і при застосуванні інших антагоністів рецепторів ангіотензину II. При розвитку набряку Квінке лікування антагоністами рецепторів ангіотензину II слід негайно припинити. Протипоказане повторне застосування препарату.

    Гостра закритокутова глаукома. Застосування гідрохлоротіазиду, сульфонаміду було пов’язане з виникненням ідіосинкратичної реакції, яка може призвести до гострої минущої короткозорості і гострої закритокутової глаукоми. Відзначається гостре зниження гостроти зору або біль в очах. Ці симптоми зазвичай тривають протягом кількох годин на тиждень при прийомі препарату. Нелікована глаукома може призвести до необоротної втрати зору.

    Слід негайно припинити застосування препарату. Можливо потребуватиметься медикаментозне або хірургічне лікування. Фактором ризику розвитку гострої закритокутової глаукоми є алергічна реакція на застосування сульфонаміду або пеніциліну. Для пацієнтів літнього віку корекція дози не потрібна.

    Гідрохлоротіазид може знижувати рівень зв’язаного з білками йоду у плазмі крові. Гідрохлоротіазид здатний підвищувати концентрацію вільного білірубіну в сироватці крові.

    Застосування у період вагітності або годування груддю

    Вагітність

    Лікарський засіб протипоказано застосовувати вагітним та жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування вагітним.

    Відомо, що застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II протягом ІІ та ІІІ триместрів викликає у людей фетотоксичність (зниження функції нирок, маловоддя, уповільнення окостеніння черепа) та неонатальну токсичність (ниркова недостатність, гіпотензія, гіперкаліємія).

    Немовлята, матері яких приймали антагоністи рецепторів ангіотензину II, потребують ретельного спостереження щодо гіпотензії, проведення ультразвукового дослідження функції нирок та черепа.

    Досвід застосування гідрохлоротіазиду у період вагітності є обмеженим, особливо протягом І триместру. Дослідження на тваринах є недостатніми. Гідрохлоротіазид проникає через плаценту. Застосування гідрохлоротіазиду протягом ІІ та ІІІ триместрів вагітності може призвести до порушення фетоплацентарного кровообігу і викликати у плода та новонародженого такі ефекти, як жовтяницю, порушення електролітного балансу та тромбоцитопенію.

    Період годування груддю

    Якщо лікування препаратом вкрай необхідне, годування груддю слід припинити. Немає жодної інформації щодо застосування валсартану жінкам у період годування груддю. Гідрохлоротіазид проникає у молоко людини в невеликих кількостях. Тіазиди у високих дозах викликають діурез, що може пригнічувати продукування молока. Протягом періоду годування груддю бажано використовувати альтернативні методи лікування з краще встановленими профілями безпеки, особливо у період годування новонародженого або недоношеної дитини.

    Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

    На початку застосування препарату (період визначається індивідуально лікарем) забороняється керувати автомобілем та виконувати роботу, що може призвести до нещасного випадку. Пізніше ступінь заборони визначається лікарем.

    Спосіб застосування Валсар-Н та дози

    Рекомендована доза препарату Валсар-Н становить 1 таблетку, вкриту плівковою оболонкою, по 80 мг/12,5 мг або 160 мг/25 мг один раз на день. Рекомендується титрування доз окремих компонентів. Для всіх випадків рекомендується титрування дози окремих компонентів «сходинками» з підвищенням; кожна наступна доза має бути збільшена на показник титрування, при цьому зменшується ризик гіпотензії та інших побічних ефектів. Коли є клінічна доцільність, прямий перехід від монотерапії до застосування фіксованої комбінації можливий для пацієнтів, у яких артеріальний тиск не контролюється адекватно при застосуванні монотерапії валсартаном або гідрохлоротіазидом, за умови, що рекомендована послідовність титрування доз окремих компонентів виконана. Клінічну відповідь на Валсар-Н потрібно було оцінити після затвердження курсу терапії, і якщо артеріальний тиск залишається неконтрольованим, дозу можна збільшити до досягнення максимальної дози валсартану і гідрохлоротіазиду. Максимальна добова доза становить 320 мг валсартану/25 мг гідрохлоротіазиду.

    Антигіпертензивний ефект, зазвичай, проявляється протягом 2—4 тижнів. Для деяких пацієнтів може потребуватися 4-8 тижнів лікування.

    Спосіб застосування. Валсар-Н можна приймати незалежно від вживання їжі; таблетку, вкриту плівковою оболонкою, запивають невеликою кількістю води.

    У пацієнтів з легкою та помірною печінковою недостатністю небіліарного походження і без холестазу доза валсартану не повинна перевищувати 80 мг.

    Діти

    Препарат Валсар-Н протипоказано застосовувати дітям (віком до 18 років) у зв’язку з відсутністю даних про безпеку та ефективність.

    Передозування

    Передозування валсартаном може спричинити виражену гіпотензію, яка, у свою чергу, може призвести до пригнічення свідомості, розвитку судинної недостатності та/або шоку.

    При передозуванні гідрохлоротіазидом можуть виникнути такі симптоми: нудота, сонливість, гіповолемія, порушення балансу електролітів, і як наслідок аритмія та м’язові спазми. Найхарактернішими симптомами передозування також є тахікардія, артеріальна гіпотензія, шок, слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення, спазми м’язів, парестезія, виснаження, розлади свідомості, блювання, спрага, поліурія, олігурія, анурія, алкалоз, підвищений рівень азоту сечовини в крові (в основному ниркова недостатність).

    Терапевтичні заходи залежать від того, як давно була прийнята велика доза препарату, а також від тяжкості симптомів; при цьому першочерговим заходом є нормалізація гемоциркуляції.

    Якщо препарат був прийнятий нещодавно, слід викликати блювання. Якщо після застосування препарату пройшов тривалий час, необхідно дати пацієнту достатню кількість активованого вугілля.

    При гіпотензії слід покласти пацієнта у горизонтальне положення та невідкладно відновити водно-сольовий баланс шляхом внутрішньовенного введення ізотонічного сольового розчину.

    Валсартан не можна вивести з організму за допомогою гемодіалізу через його зв’язування з білками плазми, але для виведення з організму гідрохлоротіазиду гемодіаліз є ефективним.

    Побічні реакції

    Небажані реакції, про які найчастіше повідомлялося наведено нижче залежно від класу системи органів. Небажані побічні реакції розподілено за частотою: дуже часто (1/10); часто (1/100, <1/10); нечасто (1/1000, <1/100); рідко (1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10000), невідомо (не можна оцінити на основі доступних даних). У межах кожної групи за частотою небажані реакції наведені у порядку зменшення серйозності.

    Небажані реакції на валсартан/гідрохлоротіазид

    З боку обміну речовин, метаболізму

    нечасто: дегідратація;

    З боку нервової системи

    дуже рідко: запаморочення;

    нечасто: парестезія;

    невідомо: синкопе.

    З боку органів зору

    нечасто: нечіткість зору.

    З боку органів слуху та вестибулярного апарату

    нечасто: дзвін у вухах.

    З боку серцево-судинної системи

    нечасто: артеріальна гіпотензія.

    З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння

    нечасто: кашель;

    невідомо: некардіогенний набряк легенів.

    З боку шлунково-кишкового тракту

    дуже рідко: діарея.

    З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини

    нечасто: міалгія;

    дуже рідко: артралгія.

    З боку сечовидільної системи

    невідомо: порушення функції нирок.

    Загальні розлади

    нечасто: підвищена втомлюваність.

    Дослідження

    невідомо: підвищення рівня сечової кислоти у плазмі, підвищення рівня білірубіну та креатиніну у плазмі, гіпокаліємія, гіпонатріємія, підвищення рівня азоту сечовини в крові, нейтропенія.

    Під час досліджень у хворих на гіпертонічну хворобу спостерігалися такі реакції: абдомінальний біль, біль у верхній частині живота, занепокоєння, артрит, біль у спині, бронхіт, гострий бронхіт, біль у грудях, запаморочення, диспепсія, задишка, сухість у роті, носові кровотечі, імпотенція, гастроентерит, головний біль, підвищене потовиділення, гіпестезія, грип, безсоння, розтягнення зв’язок, судоми м’язів, розтягнення м’язів, нудота, закладеність носа, застійні явища у навколоносових пазухах, біль у шиї, набряк, периферичний набряк, середній отит, біль у кінцівках, прискорене серцебиття, фаринголарингеальний біль, полакіурія, підвищення температури, назофарингіт, синусит, сонливість, тахікардія, інфекції верхніх дихальних шляхів, інфекції сечовивідних шляхів, вертиго, вірусні інфекції, порушення зору. Невідомо, чи мали ці ефекти причинний зв’язок із терапією.

    Додаткова інформація щодо окремих компонентів.

    Небажані реакції, що раніше виникали при застосуванні кожного компонента окремо, можуть виникати також і при застосуванні препарату Валсар-Н.

    Небажані реакції на валсартан

    З боку системи крові та лімфатичної системи

    невідомо: зниження рівня гемоглобіну, зниження рівня гематокриту, тромбоцитопенія.

    З боку імунної системи

    невідомо: інші реакції гіперчутливості/алергічні реакції, включаючи сироваткову хворобу.

    З боку обміну речовин, метаболізму

    невідомо: підвищення рівня калію у плазмі, гіпонатріємія.

    З боку органів слуху та вестибулярного апарату

    нечасто: вестибулярне запаморочення (вертиго).

    З боку серцево-судинної системи

    невідомо: васкуліт.

    З боку шлунково-кишкового тракту

    нечасто: біль у животі.

    З боку печінки та жовчовивідних шляхів

    невідомо: підвищення показників функції печінки.

    З боку шкіри і підшкірної клітковини

    невідомо: ангіоневротичний набряк, висип, свербіж, бульозний дерматит.

    З боку сечовидільної системи

    невідомо: ниркова недостатність.

    Під час досліджень у хворих на гіпертонічну хворобу спостерігалися такі реакції: артралгія, астенія, біль у спині, діарея, запаморочення, головний біль, безсоння, зниження лібідо, нудота, набряк, фарингіт, риніт, синусит, запалення верхніх дихальних шляхів, вірусні інфекції. Причинний зв’язок цих реакцій з лікуванням валсартаном не встановлений.

    Небажані реакції на гідрохлоротіазид

    Гідрохлоротіазид широко застосовують протягом багатьох років, часто у вищих дозах, ніж ті, які містяться у препараті Валсар-Н. Нижчеперелічені небажані реакції були зареєстровані у пацієнтів, які отримували тіазидні діуретики, включаючи гідрохлоротіазид, у вигляді монотерапії:

    З боку обміну речовин, метаболізму

    дуже часто: при застосуванні високих доз збільшення рівнів ліпідів крові;

    часто: гіпомагніємія, гіперурикемія;

    рідко: гіперкальціємія, гіперглікемія, глюкозурія та метаболізму хворих на діабет;

    дуже рідко: гіпохлоремічний алкалоз.

    З боку системи крові та лімфатичної системи

    рідко: тромбоцитопенія, іноді з пурпурою;

    дуже рідко: агранулоцитоз, лейкопенія, гемолітична анемія, пригнічення функцій кісткового мозку;

    невідомо: апластична анемія.

    З боку імунної системи

    дуже рідко: реакції гіперчутливості.

    З боку психіки

    рідко: депресія, порушення сну.

    З боку нервової системи

    рідко: головний біль, запаморочення, парестезія.

    З боку органів зору

    нечасто: нечіткість зору у перші кілька тижнів після початку лікування;

    невідомо: гостра закритокутова глаукома.

    Судинні розлади

    часто: постуральна гіпотензія, яка може посилюватись при застосуванні алкоголю, анестетиків, седативних препаратів.

    З боку серцево-судинної системи

    рідко: серцева аритмія.

    З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння

    дуже рідко: дихальна недостатність, включаючи пневмонію та набряк легенів.

    З боку шлунково-кишкового тракту

    часто: втрата апетиту, легка нудота і блювання;

    рідко: запор, відчуття шлунково-кишкового дискомфорту, діарея;

    дуже рідко: панкреатит.

    З боку гепатобіліарної системи

    рідко: внутрішньопечінковий холестаз або жовтяниця.

    З боку шкіри і підшкірної клітковини

    часто: кропив’янка та інші види висипу;

    рідко: фотосенсибілізація;

    дуже рідко: некротичний васкуліт та токсичний епідермальний некроліз, шкірні реакції, подібні до червоного вовчака, реактивація червоного вовчака шкіри;

    невідомо: мультиформна еритема.

    Розлади репродуктивної системи та молочних залоз

    часто: імпотенція.

    З боку сечовидільної системи

    невідомо: гостра ниркова недостатність, ниркові розлади.

    Загальні розлади та реакції у місці введення препарату

    невідомо: підвищення температури, втома.

    З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини

    невідомо: м’язові спазми.

    Термін придатності Валсар-Н

    2 роки.

    Умови зберігання Валсар-Н

    Зберігати в недоступному для дітей місці при температурі не вище 30 °С.

    Упаковка

    По 7 таблеток, вкритих плівковою оболонкою, у блістері, по 4 блістери в картонній коробці.

    Категорія відпуску

    За рецептом.

    Виробник

    Ауробіндо Фарма Лімітед — Юніт VII, Індія / Aurobindo Pharma Limited — Unit VII, India.

    Місцезнаходження виробника

    Спеціальна економічна зона, ТСІІК, Плот № S1, Sy. № 411/Р, 425/Р, 434/Р, 435/Р та 458/Р, Грін Індастріал Парк, Полепаллі Віладж, Джедчерла Мандал, Махабубнагар Дістрікт, Штат Телангана, 509302, Індія/Special Economic Zone, TSIIC, Plot No. S1, Sy. Nos., 411/P, 425/P, 434/P, 435/P and 458/P, Green Industrial Park, Polepally Village, Jedcherla Mandal, Mahabubnagar District, Telangana State, 509302, India.

    Подальша інформація

    Пам'ятайте, зберігайте ці та всі інші ліки в недоступному для дітей місці, ніколи не передавайте свої ліки іншим і використовуйте Валсар-Н тільки за призначенням.

    Завжди консультуйтеся зі своїм лікарем, щоб переконатися, що інформація, яка відображається на цій сторінці, може бути застосована до ваших особистих обставин.

    Увага! Ця інструкція для медичного застосування лікарського засобу є офіційною інструкцією виробника Ауробіндо Фарма Лімітед.

    • Ауробіндо Фарма Лімітед
    • http://www.drlz.com.ua - Державний реєстр ЛЗ України
    Тип данихВідомості з реєстру
    Торгівельне найменування: Валсар-Н
    Виробник: Ауробіндо Фарма Лімітед
    Форма випуску: таблетки, вкриті плівковою оболонкою, 80 мг/12,5 мг або 160 мг/25 мг, по 7 таблеток у блістері; по 4 блістери в картонній коробці
    Реєстраційне посвідчення: UA/14977/01/01, UA/14977/01/02
    Дата початку: 20.01.2021
    Дата закінчення: необмежений
    Міжнародне непатентоване найменування: Valsartan and diuretics
    Умови відпуску: за рецептом
    Склад: 1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 160 мг валсартану і 25 мг гідрохлоротіазиду
    Фармакотерапевтична група: Антагоністи ангіотензину ІІ та діуретики. Валсартан та діуретики.
    Код АТС:C09DA03
    Заявник: Ауробіндо Фарма Лтд
    Країна заявника: Індія
    Адреса заявника: Ділянка № 2, Маітрівіхар, Амеерпет, м. Хайдарабад - 500038, штат Телангана, Індія
    Тип ЛЗ: Звичайний
    ЛЗ біологічного походження: Нi
    ЛЗ рослинного походження: Нi
    Гомеопатичний ЛЗ: Нi
    Тип МНН: Комбінований
    Дострокове припинення Нi
    Код ATCНазва групи
    CЗасоби, що впливають на серцево-судинну систему
    C09Засоби, що діють на ренін-ангіотензинову систему
    C09DКомбіновані препарати інгібіторів ангіотензину II
    C09DAАнтагоністи ангіотензину II та діуретики
    C09DA03 Вальзартан та діуретики