Search

    Три-Алітер інструкція із застосування

    Офіційна інструкція лікарського засобу Три-Алітер таблетки 4 мг, 8 мг. Опис та застосування Tri-Alіter, аналоги та відгуки. Інструкція Три-Алітер таблетки затверджена виробником.

    Склад

    діючі речовини: периндоприл, індапамід, амлодипін;

    1 таблетка містить:

    периндоприлу терт-бутиламіну 4 мг (що еквівалентно 3,338 мг периндоприлу), індапаміду 1,25 мг та амлодипіну бесилату 6,935 мг (що еквівалентно 5 мг амлодипіну),

    або периндоприлу терт-бутиламіну 4 мг (що еквівалентно 3,338 мг периндоприлу), індапаміду 1,25 мг та амлодипіну бесилату 13,870 мг (що еквівалентно 10 мг амлодипіну),

    або периндоприлу терт-бутиламіну 8 мг (що еквівалентно 6,676 мг периндоприлу), індапаміду 2,5 мг та амлодипіну бесилату 6,935 мг (що еквівалентно 5 мг амлодипіну),

    або периндоприлу терт-бутиламіну 8 мг (що еквівалентно 6,676 мг периндоприлу), індапаміду 2,5 мг та амлодипіну бесилату 13,870 мг (що еквівалентно 10 мг амлодипіну);

    допомiжнi речовини : лактоза, моногідрат; целюлоза мікрокристалічна; кросповідон; натрію гідрокарбонат; кремнію діоксид колоїдний безводний; магнію стеарат.

    Лікарська форма

    Таблетки.

    Основні фізико-хімічні властивості: круглі двоопуклі таблетки від білого до майже білого кольору.

    Фармакотерапевтична група

    Препарати, що впливають на ренін-ангіотензинову систему. Інгібітори АПФ, комбінації. Інгібітори АПФ та інші комбінації. Периндоприл, амлодипін та індапамід.

    Код ATX C09B Х01.

    Фармакологічні властивості

    Фармакодинаміка.

    ТРИ-АЛІТЕР® — це комбінація трьох антигіпертензивних компонентів, механізм дії яких доповнює один одного для контролю артеріального тиску у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Периндоприлу терт-бутиламін — інгібітор ангіотензинперетворювального ферменту, індапамід — сульфонамiдний діуретик, амлодипін — інгібітор потоку іонів кальцію, що належить до групи дигідропіридинів.

    Фармакологічна дія препарату ТРИ-АЛІТЕР® зумовлена властивостями кожного з компонентів окремо. Крім того, комбінація периндоприл/індапамід має адитивний, синергічний ефект двох антигіпертензивних компонентів.

    Механізм дії.

    Периндоприл.

    Периндоприл — інгібітор ангіотензинперетворювального ферменту (інгібітор АПФ), АПФ перетворює ангіотензин І в ангіотензин ІІ (судинозвужувальну субстанцію), додатково стимулює секрецію альдостерону корою надниркових залоз та розпад брадикініну (вазодилататорної субстанції) до неактивних гептапептидів. Внаслідок інгібування АПФ відбувається: зниження секреції альдостерону; підвищення активності реніну у плазмі крові, тоді як альдостерон не чинить негативного впливу; зменшення загального периферичного опору судин завдяки переважному впливу на судини м’язів та нирок, при цьому не спостерігається затримки води та солей або рефлекторної тахікардії, навіть у разі тривалого лікування.

    Периндоприл знижує артеріальний тиск також у пацієнтів з нормальним та низьким рівнем реніну у плазмі крові.

    Периндоприл діє через свій активний метаболіт периндоприлат. Інші метаболіти неактивні.

    Периндоприл зменшує роботу серця через: вазодилататорну дію на вени (можливо, через зміни у метаболізмі простагландинів) — зменшення переднавантаження на серце; зниження загального опору периферичних судин — зменшення постнавантаження на серце.

    Дослідження, проведені з участю пацієнтів із серцевою недостатністю, довели, що застосування периндоприлу призводить до: зниження тиску наповнення лівого та правого шлуночків; зниження загального опору периферичних судин; збільшення серцевого викиду та покращення серцевого індексу; збільшення регіонального кровообігу у м’язах.

    Окрім того, значно покращуються показники тестів з фізичним навантаженням.

    Індапамід.

    Індапамiд єсульфонамiдним похідним з індоловим кільцем, споріднений фармакологiчно з тiазидними діуретиками. Індапамiд інгібує реабсорбцію натрію у кортикальному сегменті нирок. Це підвищує екскрецію натрію та хлоридів у сечу та, меншою мірою, екскрецію калію та магнію, підвищуючи таким чином діурез. Цей механізм забезпечує антигіпертензивну дію.

    Амлодипін.

    Амлодипін є інгібітором потоку іонів кальцію, що належить до групи дигідропіридинів (блокатор повільних кальцієвих каналів або антагоніст іонів кальцію) та блокує трансмембранний потік іонів кальцію до клітин гладких м’язів міокарда і судин.

    Фармакодинамічні ефекти.

    Периндоприл/індапамід.

    Комбінація периндоприл/індапамід знижує систолічний та діастолічний тиск у пацієнтів будь-якого віку з артеріальною гіпертензією, що знаходяться як у положенні лежачи, так і стоячи. Антигіпертензивна дія препарату є дозозалежною. У ході клінічних досліджень доведено, що одночасне призначення периндоприлу та індапаміду спричиняє антигіпертензивну дію синергічного походження, яка є результатом окремих ефектів складових препарату.

    Периндоприл.

    Периндоприл ефективно знижує артеріальний тиск при артеріальній гіпертензії будь-якого ступеня: легкій, помірній та тяжкій. Зниження систолічного та діастолічного артеріального тиску спостерігається як у положенні лежачи, так і стоячи. Максимальний антигіпертензивний ефект розвивається через 4—6 годин після прийому одноразової дози та зберігається більше доби. Периндоприл має високий рівень остаточного блокування інгібітору АПФ (приблизно 80 %) через 24 години після застосування.

    У пацієнтів, які відповіли на лікування, нормалізація артеріального тиску відбувається протягом місяця та зберігається без виникнення тахіфілаксії.

    Припинення терапії не супроводжується ефектом відміни.

    Периндоприл має судинорозширювальні властивості, відновлює еластичність великих артерій, корегує гістоморфометричні зміни у резистентності артерій та зменшує гіпертрофію лівого шлуночка. Внаслідок додавання, у разі необхідності, тіазидного діуретика розвивається додатковий синергізм.

    Комбінація інгібітору АПФ та тіазидного діуретика знижує ризик виникнення гіпокаліємії, що може виникнути при призначенні діуретика у монотерапії.

    Індапамід.

    Антигіпертензивна дія індапаміду у монотерапії триває 24 години. Цей ефект проявляється у дозах, у яких діуретичні властивості є мінімальними.

    Антигіпертензивна дія індапаміду пов’язана з покращенням еластичності артерій та зменшенням резистентності артеріол і загального периферичного опору судин.

    Індапамід зменшує гіпертрофію лівого шлуночка.

    При перевищенні рекомендованої дози терапевтичний ефект тіазидних та тіазидоподібних діуретиків не збільшується, тоді як кількість небажаних ефектів зростає. Якщо лікування є недостатньо ефективним, підвищувати дозу не рекомендується.

    Більше того, як показано у ході досліджень різної тривалості (короткої, середньої та довгої) з участю пацієнтів з артеріальною гіпертензією, індапамід: не впливає на метаболізм лiпiдiв (тригліцеридів, ліпопротеїдів низької та високої щільності); не впливає на метаболізм вуглеводів, навіть у хворих на артеріальну гіпертензію та цукровий діабет.

    Амлодипін.

    Механізм антигіпертензивного ефекту амлодипіну зумовлений прямою релаксуючою дією на гладку мускулатуру судин. Точний механізм, за допомогою якого амлодипін зменшує прояви стенокардії, повністю не визначений, але відомо, що препарат сприяє зниженню загальної ішемії навантаження завдяки таким діям:

    • амлодипін розширює периферичні артеріоли і таким чином знижує загальний периферичний опір (постнавантаження); оскільки частота серцевих скорочень не змінюється, зменшення навантаження на серце зменшує споживання енергії міокардом та його потребу у кисні;
    • амлодипін частково сприяє розширенню головних коронарних артерій та артеріол як у незмінених, так і в ішемізованих зонах міокарда; така дилатація збільшує надходження кисню до міокарда у хворих на вазоспастичну стенокардію (стенокардія Принцметала, або варіантна стенокардія).

    У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом амлодипіну 1 раз на добу забезпечує клінічно виражене зниження артеріального тиску протягом 24 годин як у положенні лежачи, так і стоячи. Завдяки повільному початку дії амлодипін не спричиняє гострої гіпотензії.

    З призначенням амлодипіну не пов’язані негативні метаболічні прояви або зміни рівня ліпідів у плазмі крові, тому його можна застосовувати пацієнтам з астмою, цукровим діабетом та подагрою.

    Клінічна ефективність та безпека.

    Периндоприл/індапамід.

    ADVANCE — міжнародне мультицентрове рандомізоване дослідження з бі-факторіальним (2×2) дизайном, спрямоване на визначення переваг зниження артеріального тиску фіксованою комбінацією периндоприл/індапамід порівняно з плацебо на тлі поточної стандартної терапії (подвійне сліпе порівняння (проспективне рандомізоване відкрите дослідження із визначенням сліпим методом)) щодо впливу на основні макро- та мікросудинні події у пацієнтів з діабетом ІІ типу. Первинна кінцева точка складалась із основних макроваскулярних (кардіоваскулярна летальність, нелетальний інфаркт міокарда, нелетальний інсульт) і мікроваскулярних подій (нові випадки або посилення нефропатії, ретинопатії). У дослідження було включено 11140 пацієнтів з діабетом ІІ типу. Серед них 83 % пацієнтів мали артеріальну гіпертензію, 32 % та 10 % пацієнтів мали в анамнезі мікро- та макроваскулярні захворювання відповідно, 27 % мали мікроальбумінурію. Супутня терапія включала препарати для зменшення рівня артеріального тиску (75 %), для зниження ліпідів (35 %, головним чином статини 28 %), аспірин або інші антитромбоцитарні препарати (47 %).

    Лікування протягом 4,3 року комбінацією периндоприл/індапамід призвело до достовірного зниження на 9 % відносного ризику показників первинної кінцевої точки. Переваги лікування комбінацією периндоприл/індапамід порівняно з групою плацебо були зумовлені: достовірним зниженням відносного ризику загальної летальності на 14 %; достовірним зниженням відносного ризику кардіоваскулярної летальності на 18 %; достовірним зниженням відносного ризику всіх ниркових ускладнень на 21 %.

    У підгрупі пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які лікувалися комбінацією периндоприл/індапамід, відзначалося достовірне зниження відносного ризику основних макро- та мікросудинних подій на 9 % порівняно з групою плацебо. У підгрупі серед пацієнтів, які приймали комбінацію периндоприл/індапамід, порівняно з групою плацебо також відзначалося: достовірне зниження відносного ризику загальної летальності на 16 %; достовірне зниження відносного ризику кардіоваскулярної летальності на 20 %; достовірне зниження відносного ризику всіх ниркових ускладнень на 20 %.

    Фармакокінетика.

    Призначення периндоприлу, індапаміду та амлодипіну у фіксованій комбінації не змінює їх фармакокінетичних властивостей порівняно з застосуванням монопрепаратів.

    Периндоприл.

    Після перорального прийому периндоприл швидко всмоктується, максимальна концентрація досягається через 1 годину. Період напіввиведення периндоприлу з плазми крові становить 1 годину.Периндоприл належить до проліків. До кровообігу потрапляє 27 % від прийнятої дози периндоприлу у вигляді активного метаболіту периндоприлату. Крім активного периндоприлату, периндоприл утворює ще 5 неактивних метаболітів. Максимальна концентрація периндоприлату у плазмі крові досягається через 3—4 години.

    Оскільки прийом їжі зменшує перетворення периндоприлу у периндоприлат, а отже, зменшується і його біодоступність, периндоприлу терт-бутиламін рекомендується приймати перорально у одноразовій добовій дозі вранці перед їжею. Існує лінійний взаємозв’язок між дозою периндоприлу та його концентрацією у плазмі крові.

    Об’єм розподілу незв’язаного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кг. Зв’язування периндоприлату з білками плазми становить 20 % в основному з ангіотензинперетворювальним ферментом, і є дозозалежним. Периндоприлат виводиться із сечею, період остаточного напіввиведення незв’язаної фракції становить приблизно 17 годин. Стан рівноваги досягається через 4 доби.

    Виведення периндоприлату зменшується у пацієнтів літнього віку та у пацієнтів із серцевою або нирковою недостатністю. Для пацієнтів із нирковою недостатністю слід адаптувати дозу залежно від ступеня порушення функції нирок (кліренсу креатиніну).

    Діалізний кліренс периндоприлату становить 70 мл/хв.

    Фармакокінетика периндоприлу змінюється у хворих на цироз печінки: печінковий кліренс основної молекули знижується вдвічі. Однак кількість периндоприлату, що утворюється, не зменшується. Отже, таким хворим не потрібно підбирати дозу (див. розділи «Спосіб застосування та дози» та «Особливості застосування»).

    Індапамід.

    Індапамід швидко та повністю всмоктується у травному тракті. Максимальна концентрація у плазмі крові досягається приблизно через 1 годину після перорального прийому. Зв’язування з протеїнами плазми крові — 79 %.Перiод напiввиведення становить вiд 14 годин до 24 годин (у середньому — 18 годин). Повторний прийом не спричиняє кумуляції.

    Індапамід виводиться головним чином із сечею (70 % дози) та фекаліями (22 %) у вигляді неактивних метаболітів. У пацієнтів з нирковою недостатністю фармакокінетичні параметри не змінюються.

    Амлодипін.

    При застосуванні терапевтичних доз перорально амлодипін добре всмоктується і досягає максимальної концентрації у крові через 6—12 годин після прийому. Абсолютна біодоступність становить від 64 % до 80 %. Об’єм розподілу становить приблизно 21 л/кг. Дослідження in vitro продемонстрували, що близько 97,5 % циркулюючого в крові амлодипіну зв’язується з білками плазми крові. Прийом їжі не впливає на біодоступність амлодипіну. Період напіввиведення амлодипіну з плазми крові становить приблизно 35—50 годин, що дозволяє призначати препарат 1 раз на добу. Амлодипін головним чином метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів, 60 % метаболітів виводиться із сечею, а 10 % — у незміненому вигляді.

    Час досягнення максимальної концентрації амлодипіну у плазмі крові в осіб літнього віку та молодших пацієнтів є однаковим. У пацієнтів літнього віку відзначається тенденція до зниження кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення показника AUC і періоду напіввиведення. Підвищення показника AUC та часу напіввиведення у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю відповідало віковим особливостям досліджуваних пацієнтів.

    Існує дуже обмежена кількість клінічних даних щодо призначення амлодипіну пацієнтам із порушенням функції печінки. У пацієнтів із печінковою недостатністю кліренс амлодипіну знижується, це призводить до подовження періоду напіввиведення та підвищення показника AUC приблизно на 40—60 %.

    Клінічні характеристики

    Три-Алітер Показання

    ТРИ-АЛІТЕР® показаний для лікування артеріальної гіпертензії пацієнтам, яким необхідне лікування периндоприлом, індапамідом та амлодипіном у дозах, наявних у фіксованій комбінації.

    Протипоказання

    • Застосування пацієнтам, які знаходяться на гемодіалізі;
    • застосування пацієнтам з нелікованою декомпенсованою серцевою недостатністю;
    • порушення функції нирок тяжкого ступеня (кліренс креатиніну < 30 мл/хв);
    • порушення функції нирок помірного ступеня (кліренс креатиніну < 60 мл/хв) при прийомі препарату ТРИ-АЛІТЕР®, що містить комбінацію діючих речовин у дозах 8 мг/2,5 мг/5 мг або 8 мг/2,5 мг/10 мг;
    • підвищена чутливість до діючих речовин, інших сульфонамідних препаратів, похідних дигідропіридину, будь-якого іншого інгібітору АПФ або до будь-яких допоміжних речовин;
    • вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»);
    • період годування груддю (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»);
    • ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) в анамнезі, пов’язаний із попереднім лікуванням інгібіторами АПФ;
    • уроджений або ідіопатичний ангіоневротичний набряк;
    • печінкова енцефалопатія;
    • тяжке порушення функції печінки;
    • гіпокаліємія;
    • тяжка артеріальна гіпотензія;
    • шок, включаючи кардіогенний шок;
    • обструкція виходу з лівого шлуночка (наприклад, стеноз аорти тяжкого ступеня);
    • серцева недостатність з нестабільною гемодинамікою після гострого інфаркту міокарда;
    • одночасне застосування з препаратами, що містять діючу речовину аліскірен, пацієнтам з цукровим діабетом або нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації < 60 мл/хв/1,73 м2) (див. розділи «Особливості застосування» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»);
    • одночасне застосування з сакубітрилом/валсартаном (див. розділи «Особливості застосування», «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»);
    • екстракорпоральні методи лікування, які призводять до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»);
    • значний двобічний стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної функціонуючої нирки (див. розділ «Особливості застосування»).

    Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

    Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС).

    Дані клінічних досліджень свідчать, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) шляхом одночасного прийому інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену асоціюється з високою частотою побічних реакцій, таких як гіпотензія, гіперкаліємія та зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність), порівняно із застосуванням одного препарата, що впливає на РААС (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

    Лікарські засоби, що спричиняють гіперкаліємію.

    Деякі лікарські засоби або терапевтичні класи лікарських засобів можуть спричинити виникнення гіперкаліємії, а саме: аліскірен, солі калію, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), гепарини, імуносупресори, такі як циклоспорин або такролімус, триметоприм. Одночасний прийом вказаних лікарських засобів підвищує ризик виникнення гіперкаліємії.

    Одночасне застосування протипоказано (див. розділ «Протипоказання»).

    Аліскірен.

    У пацієнтів, хворих на цукровий діабет, або пацієнтів з порушеною функцією нирок ризик виникнення гіперкаліємії, погіршення функції нирок та кардіоваскулярної захворюваності і летальності підвищується.

    Екстракорпоральні методи лікування.

    Екстракорпоральні методи лікування, які призводять до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями, такими як діаліз або гемофільтрація із використанням певних мембран із високою гідравлічною проникністю (наприклад, поліакрилонітрилових) та аферез ліпопротеїдів низької щільності із застосуванням декстрану сульфату через підвищений ризик розвитку анафілактоїдних реакцій тяжкого ступеня (див. розділ «Протипоказання»). У разі необхідності проведення такого лікування слід розглянути можливість використання діалізної мембрани іншого типу або застосування іншого класу антигіпертензивних засобів.

    Сакубітрил/валсартан.

    Одночасне застосування периндоприлу з сакубітрилом/валсартаном протипоказане, оскільки одночасне інгібування неприлізину та АПФ може призвести до підвищення ризику розвитку ангіоневротичного набряку. Розпочинати застосування сакубітрилу/валсартану слід не раніше, ніж через 36 годин після прийому останньої дози периндоприлу. Терапію периндоприлом слід розпочинати не раніше, ніж через 36 годин після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

    Одночасне застосування не рекомендоване.

    Периндоприл/індапамід.

    Літій.

    Повідомляли про зворотне збільшення концентрації літію у сироватці крові та зростання його токсичності при одночасному прийомі літію та інгібіторів АПФ. Одночасний прийом периндоприлу разом з індапамідом та препаратами літію не рекомендується. Однак, якщо доведено необхідність такої комбінації, слід ретельно контролювати рівень концентрації літію у сироватці крові (див. розділ «Особливості застосування»).

    Периндоприл.

    Аліскірен.

    У будь-яких інших пацієнтів, як і у хворих на цукровий діабет або пацієнтів з порушеною функцією нирок, ризик виникнення гіперкаліємії, погіршення функції нирок та кардіоваскулярної захворюваності і летальності підвищується (див. розділ «Особливості застосування»).

    Одночасне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину.

    За даними літератури відомо, що у пацієнтів зі встановленим атеросклерозом, серцевою недостатністю або з цукровим діабетом з ураженням органів-мішеней одночасне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину супроводжувалося підвищенням частоти виникнення артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та погіршенням функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності) порівняно з монотерапією препаратами, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему (РААС). Подвійна блокада (тобто комбінація інгібітору АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ) може бути застосована в індивідуальних випадках з ретельним контролем функції нирок, рівня калію та артеріального тиску (див. розділ «Особливості застосування»).

    Естрамустин.

    Підвищення ризику виникнення побічних реакцій, таких як ангіоневротичний набряк (ангіоедема).

    Калійзберігаючі препарати (наприклад, тріамтерен, амілорид), солі калію.

    Виникнення гіперкаліємії (можливо, летальної) особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю (адитивний гіперкаліємічний ефект). Зазначені препарати не рекомендовані для одночасного застосування з периндоприлом (див. розділ «Особливості застосування»). Однак якщо одночасне призначення цих речовин є необхідним, їх слід застосовувати з обережністю та проводити частий контроль калію плазми крові. Щодо застосування спіронолактону при серцевій недостатності див. підрозділ «Одночасне застосування, яке потребує особливої уваги».

    Ко-тримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол).

    У пацієнтів, які одночасно застосовують ко-тримоксазол, можливе збільшення ризику розвитку гіперкаліємії (див. розділ «Особливості застосування»).

    Амлодипін.

    Дантролен (інфузія).

    В експериментальних дослідженнях на тваринах спостерігалися фібриляція шлуночків серця з летальними наслідками та кардіоваскулярний колапс у поєднанні з гіперкаліємією після внутрішньовенного застосування верапамілу та дантролену. З огляду на можливість виникнення гіперкаліємії рекомендовано уникати одночасного призначення антагоністів кальцію, таких як амлодипін, пацієнтам зі встановленою або підозрюваною злоякісною гіпертермією.

    Грейпфрути або грейпфрутовий сік.

    У деяких пацієнтів можливе підвищення біодоступності амлодипіну, внаслідок чого відбувається посилення гіпотензивного ефекту.

    Одночасне застосування, що потребує особливої уваги.

    Периндоприл/індапамід.

    Баклофен.

    Посилює антигіпертензивний ефект. Необхідно контролювати артеріальний тиск і у разі необхідності провести корекцію дози.

    Периндоприл/індапамід.

    Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), у тому числі великі дози саліцилатів.

    Якщо інгібітори АПФ призначати одночасно з НПЗЗ, такими як ацетилсаліцилова кислота у протизапальних дозах, інгібітори циклооксигенази ЦОГ-2 та неселективні НПЗЗ, може виникати послаблення антигіпертензивного ефекту. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та НПЗЗ посилює ризик погіршення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність, та підвищити рівень калію у крові, особливо у пацієнтів з вже встановленим порушенням функції нирок. Таку комбінацію слід призначати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. В останніх необхідно відновити водний баланс та розглянути доцільність контролю функції нирок після початку комбінованої терапії та при подальшому лікуванні.

    Периндоприл.

    Цукрознижувальні засоби (інсулін, пероральні цукрознижувальні засоби).

    Епідеміологічні дослідження припускають, що одночасне застосування інгібіторів АПФ та цукрознижувальних засобів (інсулін, пероральні цукрознижувальні засоби) може призвести до посилення цукрознижувального ефекту з ризиком розвитку гіпоглікемії. Найчастіше цей феномен може виникати у перші тижні комбінованого лікування та у пацієнтів з порушенням функції нирок.

    Діуретики.

    У пацієнтів, які приймають діуретики, та особливо у тих, у кого порушений водно-електролітний обмін, можливе надмірне зниження артеріального тиску після початку лікування інгібітором АПФ. Імовірність розвитку гіпотензивного ефекту знижується завдяки відміні діуретика, підвищенню об’єму циркулюючої крові, споживанню солі перед початком терапії периндоприлом, яку слід розпочинати з низьких доз з поступовим підвищенням. При артеріальній гіпертензії, коли попередньо призначений діуретик міг спричинити недостатність води/електролітів, його необхідно відмінити перед початком лікування інгібітором АПФ (у таких випадках прийом діуретика може бути поновлено з часом) або призначити інгібітор АПФ у низькій дозі з поступовим її підвищенням. При застійній серцевій недостатності на тлі прийому діуретикаприйомінгібітору АПФ слід розпочинати з мінімальної дози, можливо, після зниження дози діуретика. У будь-якому випадку необхідно контролювати функцію нирок (рівень креатиніну) протягом перших тижнів лікування інгібітором АПФ.

    Калійзберігаючі діуретики (еплеренон, спіронолактон).

    У разі одночасного застосування еплеренону або спіронолактону у дозах від 12,5 мг до 50 мг на добу з низькими дозами інгібітору АПФ можливо:у випадку недотримання рекомендацій щодо призначення такої комбінації існує ризик виникнення гіперкаліємії (можливо, летальної) під час лікування пацієнтів із серцевою недостатністю ІІ—ІV класу за NYHA та фракцією викиду < 40 %, які раніше лікувалися інгібітором АПФ та петльовим діуретиком. Перед призначенням такої комбінації слід упевнитися у відсутності гіперкаліємії та порушення функції нирок. Рекомендовано проводити ретельний моніторинг каліємії та креатинінемії щотижнево під час першого місяця лікування та щомісячно надалі.

    Рацекадотрил.

    Відомо, що інгібітори АПФ (наприклад, периндоприл) можуть спричинити розвиток ангіоневротичного набряку. Цей ризик може збільшуватися при одночасному застосуванні з рацекадотрилом (лікарським засобом, який використовується для лікування гострої діареї).

    Інгібітори mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсиролімус).

    У пацієнтів, які одночасно застосовують інгібітори mTOR, можливе збільшення ризику розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділ «Особливості застосування»).

    Індапамід.

    Препарати, що можуть спричинити розвиток пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу «пірует» (torsades de pointes).

    Через ризик виникнення гіпокаліємії індапамід слід призначати з обережністю у комбінації з препаратами, що можуть спричинити розвиток пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу «пірует» (torsades de pointes), такими як:

    • антиаритмічні препарати класу ІА (квінідин, гідроквінідин, дизопірамід);
    • антиаритмічні препарати класу III (аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід, бретиліум);
    • деякі нейролептики (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин), бензаміди (амісульпірид, сульпірид, сультоприд, тіаприд), бутирофенони (дроперидол, галоперидол), інші нейролептики (пімозид);
    • інші препарати, такі як бепридил, сизаприд, дифеманіл, еритроміцин внутрішньовенно, галофантрин, мізоластин, пентамідин, моксифлоксацин, спарфлоксацин, вінкамін внутрішньовенно, метадон, астемізол, терфенадин.

    Слід запобігати зниженню калію у плазмі крові та, у разі необхідності, його коригувати, контролювати QT-інтервал.

    Амфотерицин В внутрішньовенно, глюко- та мінералокортикоїди (системної дії), тетракозактид, проносні препарати (стимулюють перистальтику).

    Підвищують ризик зниження калію у сироватці крові (адитивний ефект). Необхідно контролювати вміст калію у плазмі крові та коригувати його за потреби, зокрема при одночасному прийомі з серцевими глікозидами. Рекомендується застосовувати проносні препарати, які не стимулюють перистальтику.

    Серцеві глікозиди.

    При виникненні гіпокаліємії посилюються токсичні ефекти серцевих глікозидів. Тому необхідно проводити моніторинг калію плазми та ЕКГ-контроль, а також, у разі необхідності, переглянути терапію.

    Алопуринол.

    Одночасне застосування з індапамідом може підвищити ризик виникнення реакцій гіперчутливості на алопуринол.

    Амлодипін.

    Індуктори CYP3A4.

    При одночасному застосуванні з відомими індукторами CYP3A4 концентрація амлодипіну у плазмі крові може змінюватися. Тому слід контролювати артеріальний тиск та проводити корекцію дози під час та після одночасного застосування з індукторами CYP3A4, зокрема з індукторами сильної дії CYP3A4 (наприклад, рифампіцин, звіробій (hypericum perforatum)).

    Інгібітори CYP3A4.

    Одночасне застосування амлодипіну з високоактивними або помірними інгібіторами CYP3A4 (інгібіторами протеаз, протигрибковими похідними імідазолу та триазолу, макролідами, такими як еритроміцин або кларитроміцин, верапамілом або дилтіаземом) може спричинити значне підвищення концентрації амлодипіну. Клінічний прояв вищезазначених фармакокінетичних змін може бути більш вираженим у пацієнтів літнього віку. У таких випадках необхідно проводити клінічний моніторинг та корекцію дози. Існує підвищений ризик виникнення гіпотензії у пацієнтів, які приймають кларитроміцин у комбінації з амлодипіном. Таким пацієнтам рекомендований ретельний нагляд.

    Одночасне застосування, яке потребує уваги.

    Периндоприл/індапамід/амлодипін.

    Іміпраміноподібні (трициклічні) антидепресанти, нейролептики.

    Підвищують антигіпертензивну дію та ризик розвитку ортостатичної гіпотензії (адитивний ефект).

    Інші антигіпертензивні препарати.

    Застосування інших антигіпертензивних препаратів може спричинити додаткове зниження артеріального тиску.

    Кортикостероїди, тетракозактид.

    Послаблення антигіпертензивного ефекту (через затримку води та солей кортикостероїдами).

    Периндоприл.

    Антигіпертензивні засоби та вазодилататори.

    Одночасне застосування з нітрогліцерином та іншими нітратами або з іншими вазодилататорами може сприяти додатковому зниженню артеріального тиску.

    Алопуринол, цитостатики, імуносупресивні засоби, системні кортикостероїди або прокаїнамід.

    Одночасне застосування з інгібіторами АПФ збільшує ризик виникнення лейкопенії.

    Препарати для анестезії.

    Інгібітори АПФ можуть посилювати гіпотензивну дію деяких препаратів для анестезії.

    Діуретики (тіазидні та петльові).

    Попереднє лікування високими дозами діуретиків може спричинити зневоднення, що збільшує ризик гіпотензії на початку терапії периндоприлом.

    Гліптини (лінагліптин, саксагліптин, сітагліптин, вільдагліптин).

    У пацієнтів, яким призначено комбінацію гліптину та інгібітору АПФ, підвищується ризик виникнення ангіоедеми внаслідок того, що гліптин знижує активність дипептилпептидази-ІV (ДПП-ІV).

    Симпатоміметики.

    Симпатоміметики можуть послабляти антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ.

    Золото.

    Одночасне застосування інгібіторів АПФ, включаючи периндоприл, та ін’єкційних препаратів золота (натрію ауротіомалат) зрідка може спричинити реакції, подібні до тих, що виникають при застосуванні нітратів (почервоніння обличчя (припливи), нудота, блювання та гіпотензія).

    Індапамід.

    Метформін.

    Може спричинити молочнокислий ацидоз внаслідок розвитку функціональної ниркової недостатності, пов’язаної з прийомом діуретиків, особливо петльових. Не слід призначати метформін, якщо рівень креатиніну у плазмі крові перевищує 15 мг/л (135 мкмоль/л) у чоловіків та 12 мг/л (110 мкмоль/л) у жінок.

    Йодоконстрастні засоби.

    У разі дегідратації, пов’язаної із застосуванням діуретиків, ризик розвитку гострої ниркової недостатності зростає, особливо при застосуванні великих доз йодоконтрастних засобів. До прийому останніх необхідно відновити водний баланс.

    Солі кальцію.

    Існує ризик виникнення гіперкальціємії у зв’язку зі зниженням елімінації кальцію в сечу.

    Циклоспорин.

    Існує ризик підвищення концентрації креатиніну без впливу на рівень циркулюючого циклоспорину, навіть якщо немає дефіциту води та натрію.

    Амлодипін.

    Аторвастатин, дигоксин або варфарин.

    У клінічних дослідженнях щодо взаємодій доведено, що амлодипін не впливає на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину або варфарину.

    Симвастатин.

    Застосування амлодипіну у дозі, кратній 10 мг, у комбінації з 80 мг симвастатину призвело до 77 %-го збільшення концентрації симвастатину порівняно з його прийомом як монотерапії. Пацієнтам, які приймають амлодипін, слід обмежити дозу симвастатину до 20 мг на добу.

    Такролімус.

    Існує ризик підвищення рівнів такролімусу у крові при одночасному застосуванні з амлодипіном. Для уникнення токсичності такролімусу при супутньому застосуванні з амлодипіном необхідно контролювати його рівень у крові та у разі необхідності коригувати його дозу.

    Інгібітори механістичної мішені рапаміцину (mTOR).

    Такі інгібітори mTOR, як сиролімус, темсиролімус та еверолімус, є субстратами CYP3A. Амлодипін належить до інгібіторів CYP3A слабкої дії. При одночасному застосуванні з інгібіторами mTOR амлодипін може посилювати вплив останніх.

    Циклоспорин.

    Дослідження взаємодії циклоспорину та амлодипіну з участю здорових добровольців або інших популяцій, за винятком пацієнтів після трансплантації нирки, у яких відзначалося збільшення коливання мінімальної концентрації циклоспорину (в середньому від 0 % до 40 %), не проводили. У пацієнтів після трансплантації нирки, які застосовують амлодипін, слід контролювати рівень циклоспорину у крові та у разі необхідності зменшити його дозу.

    Особливості застосування

    Усі вказані нижче застереження для кожного компонента препарату стосуються також фіксованої комбінації ТРИ-АЛІТЕР®.

    Літій.

    Одночасне застосування літію та комбінації периндоприл/індапамід зазвичай не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

    Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС).

    Існують дані, що одночасний прийом інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену підвищує ризик виникнення гіпотензії, гіперкаліємії та зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Тому подвійна блокада РААС шляхом одночасного прийому інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену не рекомендована (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Якщо лікування з одночасним застосуванням двох блокаторів РААС вважається абсолютно необхідним, воно може відбуватися тільки під наглядом спеціаліста та за умови частого ретельного моніторингу функції нирок, рівня електролітів та артеріального тиску. Інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ не слід застосовувати одночасно пацієнтам з діабетичною нефропатією.

    Калійзберігаючі препарати, харчові добавки, що містять калій, або замінники солі з калієм.

    Одночасне застосування периндоприлу з калійзберігаючими препаратами або харчовими добавками, що містять калій, не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

    Нейтропенія/агранулоцитоз/тромбоцитопенія/анемія.

    Серед пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, було зареєстровано випадки нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У пацієнтів з нормальною функцією нирок та при відсутності інших факторів ризику нейтропенія виникає рідко. Периндоприл слід призначати дуже обережно пацієнтам з колагенозами, під час терапії імуносупресорами, алопуринолом, прокаїнамідом або при поєднанні цих факторів, особливо якщо є порушення функції нирок. У декого з таких пацієнтів відзначався розвиток серйозних інфекційних захворювань, у декількох випадках — резистентних до інтенсивної антибіотикотерапії. У разі призначення периндоприлу таким пацієнтам рекомендується періодично контролювати кількість лейкоцитів у крові. Також вони мають сповіщати про будь-який прояв інфекційного захворювання (біль у горлі, пропасниця) (див. розділ «Побічні реакції»).

    Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк.

    Під час застосування інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, повідомляли про рідкісні випадки виникнення ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані. Це може статися будь-коли під час лікування.

    У таких випадках необхідно терміново припинити прийом периндоприлу та встановити необхідний нагляд за станом пацієнта до повного зникнення симптомів. У разі розповсюдження набряку лише у зоні обличчя та губ стан пацієнта зазвичай покращується без терапії, а для послаблення симптомів може бути корисним призначення антигістамінних препаратів.

    Ангіоневротичний набряк, що супроводжується набряком гортані, може призвести до летальних наслідків. У випадках, коли набряк розповсюджується на язик, голосову щілину або гортань з імовірністю виникнення обструкції дихальних шляхів, терміново необхідна невідкладна терапія, яка може включати підшкірне введення розчину епінефрину 1:1000 (0,3—0,5 мл) та/або забезпечення прохідності дихальних шляхів.

    Повідомляли, що в осіб негроїдної раси інгібітори АПФ частіше спричиняють виникнення ангіоневротичного набряку порівняно з пацієнтами інших рас.

    Пацієнти з ангіоневротичним набряком в анамнезі, який не був пов’язаний із застосуванням інгібіторів АПФ, мають підвищений ризик його виникнення під час прийому інгібіторів АПФ (див. розділ «Протипоказання»).

    У пацієнтів під час лікування інгібіторами АПФ траплялися рідкісні випадки виникнення інтестинальної ангіоедеми. У таких пацієнтів з’являвся абдомінальний біль (з нудотою та блюванням або без них); у деяких випадках попереднього ангіоневротичного набряку обличчя не спостерігалося, а рівень С-1 естерази був у нормі. Діагноз інтестинальної ангіоедеми було встановлено під час комп’ютерної томографії, ультразвукового дослідження або хірургічного втручання. Після відміни інгібітору АПФ симптоми ангіоневротичного набряку зникали. При проведенні диференційної діагностики абдомінального болю, що виникає у пацієнтів на тлі прийому інгібіторів АПФ, необхідно враховувати імовірність виникнення інтестинальної ангіоедеми.

    Анафілактоїдні реакції під час десенсибілізувальної терапії.

    Повідомляли про поодинокі випадки виникнення тривалих анафілактоїдних реакцій, що загрожували життю, у пацієнтів під час прийому інгібіторів АПФ у ході десенсибілізувального лікування препаратами, які містять отруту бджіл, ос. Інгібітори АПФ слід застосовувати з обережністю пацієнтам з алергією після проведення десенсибілізації та уникати їх призначення у ході імунотерапії засобами, що містять отруйні речовини тваринного походження.

    Проте у пацієнтів, що потребують призначення як інгібіторів АПФ, так і десенсибілізувальної терапії, таких реакцій можна уникнути завдяки тимчасовому припиненню застосування інгібітору АПФ щонайменше за 24 години до проведення десенсибілізації.

    Анафілактоїдні реакції під час плазмаферезу ліпопротеїдів низької щільності (ЛНЩ).

    Зрідка у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ під час проведення плазмаферезу ЛНЩ з використанням декстрансульфату, спостерігалося виникнення небезпечних для життя анафілактоїдних реакцій. Розвитку останніх можна уникнути, якщо перед проведенням кожного плазмаферезу тимчасово припиняти лікування інгібітором АПФ.

    Реноваскулярна гіпертензія.

    У пацієнтів із двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки під час лікування інгібіторами АПФ підвищується ризик виникнення артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності (див. розділ «Протипоказання»). Застосування діуретиків може бути сприятливим фактором. Зниження функції нирок може супроводжуватися лише незначними змінами рівня креатиніну у сироватці крові навіть у пацієнтів з однобічним стенозом ниркової артерії.

    Інгібітори mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсиролімус).

    У пацієнтів, які одночасно застосовують інгібітори mTOR, можливе збільшення ризику розвитку ангіоневротичного набряку (наприклад, набряку дихальних шляхів або язика, з порушенням функції дихання або без) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

    Сакубітрил/валсартан.

    Одночасне застосування периндоприлу з сакубітрилом/валсартаном протипоказане через підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділ «Протипоказання»). Розпочинати застосування сакубітрилу/валсартану слід не раніше, ніж через 36 годин після прийому останньої дози периндоприлу. У разі припинення лікування сакубітрилом/валсартаном терапію периндоприлом слід розпочинати не раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. розділи «Протипоказання» і «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

    Рацекодатрил.

    Одночасне застосування інших інгібіторів нейтральної ендопептидази (НЕП) (наприклад, рацекадотрилу) та інгібіторів АПФ також може призвести до підвищення ризику розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Тому, перед початком лікування інгібіторами НЕП (наприклад, рацекадотрилом) у пацієнтів, які застосовують периндоприл, слід провести ретельну оцінку співвідношення користь/ризик.

    Первинний альдостеронізм.

    Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом, як правило, не відповідають на лікування антигіпертензивними лікарськими засобами, які діють шляхом пригнічення ренін-ангіотензинової системи. Тому таким пацієнтам застосовувати даний препарат не рекомендується.

    Рівень натрію у плазмі крові.

    Будь-яке лікування діуретиками може спричинити гіпонатріємію, іноді з дуже серйозними наслідками. Гіпонатріємія у поєднанні з гіповолемією може призвести до дегідратації та ортостатичної артеріальної гіпотензії. Супутня втрата іонів хлору може призвести до вторинного компенсаторного метаболічного алкалозу: частота та вираженість цього ефекту незначні.

    Пацієнти, які знаходяться на гемодіалізі.

    Повідомляли про випадки виникнення анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ під час перебування на гемодіалізі з використанням високопроточних поліакрилових мембран (наприклад, AN 69®). Таким пацієнтам слід застосовувати інший тип діалізних мембран або призначати інший клас антигіпертензивних препаратів.

    Печінкова енцефалопатія.

    У пацієнтів із порушенням функції печінки застосування тіазидних та тіазидоподібних діуретиків може спричинити виникнення печінкової енцефалопатії. У такому випадку застосування діуретиків слід негайно припинити.

    Фотосенсибілізація.

    Повідомляли про випадки реакцій фотосенсибілізації у пацієнтів, які приймали тіазидні та тіазидоподібні діуретики (див. розділ «Побічні реакції»). У разі виникнення таких реакцій лікування діуретиками рекомендовано припинити. У разі необхідності відновлення прийому діуретиків слід захистити вразливі ділянки від сонця або джерел штучного ультрафіолету.

    Функція нирок.

    Пацієнтам з порушенням функції нирок тяжкого ступеня (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) лікування препаратом протипоказане. Пацієнтам з порушенням функції нирок помірного ступеня (кліренс креатиніну < 60 мл/хв) протипоказана терапія препаратом ТРИ-АЛІТЕР®, що містить комбінацію периндоприл/індапамід у дозах 8 мг/2,5 мг (тобто ТРИ-АЛІТЕР® 8 мг/2,5 мг/5 мг та 8 мг/2,5 мг/10 мг). Якщо у хворого на артеріальну гіпертензію без наявних ознак порушення функції нирок виникли лабораторні ознаки ниркової недостатності, прийом препарату необхідно припинити; можливе відновлення лікування меншою дозою або однією зі складових препарату. Таким пацієнтам необхідно проводити частий контроль калію та креатиніну: через 2 тижні від початку лікування та згодом кожні два місяці у період терапевтичної стабілізації. Випадки виникнення ниркової недостатності спостерігалися переважно у пацієнтів із тяжкою серцевою недостатністю або порушенням функції нирок, включаючи стеноз ниркової артерії.

    Цю комбінацію не рекомендується застосовувати пацієнтам із двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки.

    Ризик артеріальної гіпотензії та/або ниркової недостатності (у випадках серцевої недостатності, дефіциту води та електролітів): значна стимуляція РААС спостерігалася під час чітко вираженого дефіциту води та електролітів (сувора безсольова дієта або тривале лікування діуретиками) у пацієнтів з низьким артеріальним тиском, у випадках стенозу ниркових артерій, застійної серцевої недостатності або у пацієнтів із цирозом печінки з набряками та асцитом.

    Блокування цієї системи інгібітором АПФ, особливо під час першого прийому та протягом перших двох тижнів лікування, може спричинити різке зниження артеріального тиску та/або підвищення рівня креатиніну у плазмі крові, що підтверджує наявність функціональної ниркової недостатності. Іноді це може мати гострий початок та з’явитися будь-коли.У таких випадках лікування слід розпочинати з більш низької дози з поступовим її підвищенням. У пацієнтів з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярними захворюваннями значне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

    Тіазидні та тіазидоподібні діуретики демонструють найбільшу ефективність, якщо немає порушень функції нирок або порушення є незначними (рівень креатиніну приблизно ˂ 25 мг/л, тобто 220 μмоль/л у дорослих).

    У пацієнтів літнього віку рівень креатиніну плазми крові має відповідати віку, масі тіла та статі. Гіповолемія, спричинена втратою води та натрію внаслідок прийому діуретиків на початку лікування, призводить до зниження гломерулярної фільтрації. Внаслідок цього може спостерігатися підвищення рівня сечовини та креатиніну у крові. Така транзиторна функціональна ниркова недостатність не має наслідків у пацієнтів з нормальною функцією нирок, але може посилити наявну ниркову недостатність.

    Пацієнтам із нирковою недостатністю можна застосовувати амлодипін у звичайних дозах. Коливання концентрації амлодипіну у плазмі крові не залежать від ступеня ниркової недостатності.

    Дослідження застосування фіксованої комбінації ТРИ-АЛІТЕР® пацієнтам з порушенням функції нирок не проводили. Для пацієнтів із нирковою недостатністю дозування фіксованої комбінації ТРИ-АЛІТЕР® має відповідати окремо підібраним дозам монокомпонентів.

    Гіпотензія, дефіцит води та електролітів.

    Існує ризик раптового зниження артеріального тиску у пацієнтів із дефіцитом натрію (зокрема у пацієнтів зі стенозом ниркових артерій). Тому необхідно систематично перевіряти наявність симптомів дефіциту води та електролітів, які можуть виникнути при блюванні або діареї. У таких пацієнтів необхідно регулярно контролювати рівень електролітів у плазмі крові.

    При виникненні вираженої гіпотензії може потребуватися внутрішньовенне введення ізотонічного розчину хлориду натрію. Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням для подальшого прийому препарату. Після відновлення об’єму циркулюючої крові (ОЦК) та нормалізації артеріального тиску лікування може бути розпочате з нижчої дози або одним із компонентів препарату.

    Лікування будь-яким діуретиком може спричинити зниження рівня натрію плазми крові, що, імовірно, призведе до серйозних наслідків. Спочатку зниження концентрації натрію може бути безсимтомним, тому слід регулярно проводити лабораторний моніторинг цього показника. Більш частий контроль необхідний для пацієнтів літнього віку та пацієнтів із цирозом печінки (див. розділи «Побічні реакції» та «Передозування»).

    Рівень калію.

    Лікування комбінацією індапаміду з периндоприлом та амлодипіном не виключає імовірності виникнення гіпокаліємії, зокрема у пацієнтів із цукровим діабетом або нирковою недостатністю. Як і при застосуванні будь-якого антигіпертензивного препарату разом із діуретиком, слід регулярно проводити моніторинг рівня калію плазми крові.

    У деяких пацієнтів на тлі прийому інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, відзначалося підвищення концентрації калію у плазмі крові. До факторів ризику виникнення гіперкаліємії належать ниркова недостатність, погіршення функції нирок, вік понад 70 років, цукровий діабет, інтеркурентні стани, такі як дегідратація, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз та одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактону, еплеренону, тріамтерену або амілориду), харчових добавок, що містять калій, або замінників солі з калієм; прийому інших препаратів, які спричиняють підвищення концентрації калію у плазмі крові (наприклад, гепарину, ко-тримазолу, також відомого як триметроприм/сульфаметоксазол). Застосування харчових добавок, що містять калій, калійзберігаючих діуретиків або замінників солі з калієм, особливо пацієнтам з порушенням функції нирок, також може призвести до значного підвищення рівня калію у плазмі крові. Гіперкаліємія може спричинити виникнення серйозних, іноді летальних аритмій. Якщо одночасний прийом периндоприлу та будь-якої з вищезазначених речовин вважається доцільним, їх слід застосовувати з обережністю, часто контролюючи рівень калію у сироватці крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

    Зниження рівня калію плазми та гіпокаліємія є основним ризиком при застосуванні тіазидних та тіазидоподібних діуретиків. У пацієнтів з високим ризиком (пацієнти літнього віку та/або ті, що недостатньо харчуються, пацієнти, які приймають багато медикаментів, пацієнти з цирозом печінки, що супроводжується набряками та асцитом, пацієнти з ішемічною хворобою серця та пацієнти з серцевою недостатністю) необхідно запобігти виникненню гіпокаліємії (< 3,4 ммоль/л). У разі виникнення гіпокаліємії підвищуються кардіотоксичність серцевих глікозидів та ризик виникнення порушень ритму. Пацієнти, які мають подовжений інтервал QT вродженого або ятрогенного генезу, також належать до групи ризику. Гіпокаліємія, як і брадикардія, можуть сприяти розвитку тяжких порушень серцевого ритму, в тому числі пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу «пірует», яка може бути летальною.

    У всіх цих випадках необхідний більш частий контроль рівня калію у плазмі крові. Перше визначення цього показника слід зробити протягом першого тижня лікування.

    У разі зниження рівня калію у сироватці крові необхідна його корекція.

    Рівень кальцію.

    Тіазидні та тіазидоподібні діуретики можуть зменшувати екскрецію кальцію із сечею та призводити до незначного та тимчасового підвищення рівня кальцію у плазмі крові. Справжня гіперкальціємія може бути наслідком попередньо недіагностованого гіперпаратиреоїдизму. Лікування слід припинити до обстеження функції паратиреоїдних залоз (див. розділ «Побічні реакції»).

    Реноваскулярна гіпертензія.

    Лікуванням реноваскулярної гіпертензії є реваскулярізація. Однак для пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією, які чекають на операцію, або якщо така операція неможлива, можуть бути корисними інгібітори АПФ.

    Якщо ТРИ-АЛІТЕР® призначений пацієнтам з діагностованим стенозом ниркової артерії або підозрою на нього, терапію необхідно розпочинати в умовах стаціонару з низьких доз та контролюючи рівень калію. У деяких пацієнтів спостерігався розвиток функціональної ниркової недостатності, яка була оборотною після відміни лікування.

    Кашель.

    Повідомляли про виникнення сухого кашлю на тлі лікування інгібіторами АПФ. Цей кашель є тривалим і припиняється після відміни препарату. При виникненні цього симптому слід брати до уваги ятрогенну етіологію кашлю. Якщо терапія інгібітором АПФ є бажаною, може розглядатися питання щодо продовження терапії.

    Атеросклероз.

    Ризик виникнення гіпотензії є у всіх пацієнтів, але з особливою обережністю слід призначати периндоприл пацієнтам з ішемічною хворобою серця або з недостатністю церебрального кровообігу. У таких випадках лікування слід починати з низької дози.

    Гіпертонічний криз.

    Безпеку та ефективність застосування амлодипіну пацієнтам у стані гіпертонічного кризу не вивчали.

    Серцева недостатність (у тому числі серцева недостатність тяжкого ступеня).

    Пацієнтам із серцевою недостатністю амлодипін слід призначати з обережністю. У довготривалому плацебо-контрольованому дослідженні з участю пацієнтів із серцевою недостатністю тяжкого ступеня (ІІІ, IV клас за функціональною класифікацією Нью-Йоркської асоціації кардіологів хронічної серцевої недостатності — NYHA) частота випадків розвитку ангіоневротичного набряку легень при застосуванні амлодипіну була вищою порівняно з плацебо. Антагоністи кальцію, включаючи амлодипін, необхідно призначати з обережністю пацієнтам із застійною серцевою недостатністю, тому що вони підвищують ризик виникнення кардіоваскулярних подій та летального наслідку.

    У пацієнтів із серцевою недостатністю тяжкого ступеня (IV ступінь) лікування необхідно розпочинати під наглядом лікаря зі зниженої початкової дози. Лікування β-блокаторами у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та коронарною недостатністю не слід припиняти: інгібітор АПФ додають до β-блокатора.

    Стеноз аортального або мітрального клапанів/гіпертрофічна кардіоміопатія.

    Необхідно з обережністю призначати інгібітори АПФ пацієнтам з обструкцією виходу з лівого шлуночка.

    Пацієнти з цукровим діабетом.

    У пацієнтів з інсулінозалежним цукровим діабетом (через тенденцію до спонтанного підвищення рівня калію) лікування слід розпочинати під медичним наглядом зі зниженої початкової дози.

    У хворих на цукровий діабет, які приймають пероральні цукрознижувальні засоби або отримують інсулін, слід ретельно контролювати рівень глюкози у крові, особливо протягом першого місяця терапії інгібітором АПФ.

    У хворих на цукровий діабет важливо контролювати рівень глюкози у крові, зокрема коли рівень калію знижений.

    Расові особливості.

    Периндоприл, як і інші інгібітори АПФ, імовірно, менш ефективно знижує артеріальний тиск у пацієнтів негроїдної раси з гіпертензією, ніж у пацієнтів інших рас, що, можливо, пояснюється низьким рівнем реніну у крові цих пацієнтів.

    Хірургічне втручання/анестезія.

    Інгібітори АПФ можуть спричиняти гіпотензію при проведенні анестезії, особливо під час застосування анестетика, який призводить до зниження артеріального тиску. Тому при лікуванні інгібіторами АПФ тривалої дії, такими як периндоприл, препарат рекомендовано по можливості відмінити за одну добу до хірургічного втручання.

    Порушення функції печінки.

    Рідко прийом інгібіторів АПФ пов’язаний із синдромом, який розпочинається з холестатичної жовтяниці та розвивається у блискавичний некроз печінки, іноді з летальним наслідком. Механізм виникнення цього синдрому невідомий. Пацієнтам, у яких на тлі прийому інгібітору АПФ розвивається жовтяниця або відбувається значне підвищення рівня печінкових ензимів, слід припинити прийом інгібітору АПФ та провести відповідне медичне обстеження і лікування (див. розділ «Побічні реакції»).

    У пацієнтів із порушенням функції печінки спостерігаються подовжений період напіввиведення амлодипіну та високе значення AUC; рекомендацій щодо дозування немає. Лікування амлодипіном необхідно розпочинати з найнижчих доз, дотримуючись обережності на початку терапії та під час підвищення доз. Пацієнтам з порушенням функції печінки тяжкого ступеня можуть потребуватися поступовий підбір доз та ретельний моніторинг.

    Дослідження застосування фіксованої комбінації ТРИ-АЛІТЕР® пацієнтам з порушенням функції печінки не проводили. Оскільки відомо про ефект окремих компонентів фіксованої комбінації ТРИ-АЛІТЕР®, препарат протипоказаний пацієнтам з порушенням функції печінки тяжкого ступеня, його слід застосовувати з обережністю при легких та помірних порушеннях функції печінки.

    Сечова кислота.

    У пацієнтів з підвищеним рівнем сечової кислоти може спостерігатися тенденція до збільшення кількості нападів подагри.

    Пацієнти літнього віку.

    Перед початком лікування слід перевірити функцію нирок та рівень калію. Для зниження ризику виникнення раптової гіпотензії, особливо при наявності дефіциту води або електролітів, початкову дозу слід коригувати залежно від відповіді артеріального тиску на лікування. Підвищувати дози пацієнтам літнього віку слід з обережністю (див. розділи «Спосіб застосування та дози» та «Фармакокінетика»).

    Допоміжні речовини.

    Рівень натрію.

    ТРИ-АЛІТЕР® містить менше 1 ммоль натрію (23 мг) на таблетку, тобто майже «вільний від натрію».

    Застосування у період вагітності або годування груддю

    Вагітність.

    ТРИ-АЛІТЕР® протипоказаний у період вагітності (див. розділ «Протипоказання»).

    Периндоприл.

    Застосування інгібіторів АПФ протипоказане у період вагітності. Епідеміологічні дані щодо ризику виникнення тератогенного ефекту внаслідок прийому інгібіторів АПФ під час І триместру вагітності неостаточні, тому незначного підвищення ризику не можна виключати. Лікарський засіб протипоказаний вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо продовження лікування інгібіторами АПФ вважається обов’язковим, пацієнток, які планують вагітність, необхідно перевести на альтернативні антигіпертензивні препарати, що мають підтверджені дані щодо безпеки при застосуванні у період вагітності.

    Якщо під час лікування цим лікарським засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним для застосування вагітним.

    Відомо, що прийом інгібіторів АПФ під час ІІ та ІІІ триместрів вагітності призводить до фетотоксичності (зниження фунції нирок, маловоддя, уповільнення формування кісткової тканини черепа) та неонатальної токсичності (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).

    Якщо жінка приймала інгібітори АПФ з ІІ триместру вагітності, дитині рекомендовано провести ультразвукове дослідження функції нирок та кісток черепа.

    За новонародженими, чиї матері у період вагітності приймали інгібітори АПФ, слід ретельно спостерігати для своєчасного виявлення і корекції артеріальної гіпотензії (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

    Індапамід.

    Дані щодо застосування індапаміду у період вагітності обмежені (менше 300 випадків). При тривалому застосуванні тіазидного діуретика під час ІІІ триместру вагітності імовірне зниження об’єму циркулюючої крові та маточно-плацентарного кровонаповнення, що може спричинити фетоплацентарну ішемію і затримку розвитку плода. Крім того, зрідка у новонароджених спостерігалися гіпоглікемія та тромбоцитопенія. Дослідження на тваринах не виявили прямого або непрямого токсичного впливу на репродуктивність.

    Амлодипін.

    Безпеку застосування амлодипіну для вагітних жінок не встановлено.

    У дослідженнях на тваринах токсичний вплив на репродуктивність виявлений під час введення високих доз.

    Годування груддю.

    ТРИ-АЛІТЕР® протипоказаний у період годування груддю. Необхідно прийняти рішення щодо припинення годування груддю на час лікування або відміни препарату у період годування груддю з огляду на важливість терапії для матері.

    Периндоприл.

    Застосування периндоприлу у період годування груддю не рекомендоване у зв’язку з відсутністю даних. Зокрема, у період годування груддю новонародженого або недоношеного немовляти слід призначити лікування з підтвердженим профілем безпеки протягом годування груддю.

    Індапамід.

    Наявної інформації щодо проникнення індапаміду/метаболітів у грудне молоко недостатньо. Ризик для новонароджених/немовлят не може бути виключеним.

    Індапамід належить до тіазидоподібних діуретиків, застосування яких під час годування груддю асоціювалося зі зменшенням та пригніченням лактації. Може розвинутися гіперчутливість до похідних сульфонамідів та гіпокаліємія.

    Амлодипін.

    Амлодипін проникає у грудне молоко. Частка вихідної дози, прийнятої матір’ю, яку отримує немовля, оцінувалася як міжквартальний діапазон 3—7 % з максимумом 15 %. Вплив амлодипіну на немовлят невідомий.

    Фертильність.

    Периндоприл та індапамід.

    Дослідження з репродуктивної токсичності не виявили впливу на фертильність тварин жіночої та чоловічої статі. Впливу на фертильність людини не очікується.

    Амлодипін.

    Повідомляли про оборотні біохімічні зміни у головці сперматозоїда у деяких пацієнтів, які лікувалися блокаторами кальцієвих каналів. Клінічних даних щодо потенційного впливу амлодипіну на фертильність недостатньо. Відомо, що при проведенні дослідження на тваринах було виявлено побічну дію препарату на фертильність самців.

    Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

    Дослідження щодо впливу препарату ТРИ-АЛІТЕР® на здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими автоматизованими системами не проводили.

    Периндоприл та індапамід не впливають на здатність керувати транспортними засобами або працювати з механізмами. Але у деяких пацієнтів можуть виникати індивідуальні реакції, пов’язані зі зниженням артеріального тиску.

    Амлодипін може чинити незначний або помірний вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами. Можливе порушення реакції у разі виникнення у пацієнта запаморочення, головного болю, слабкості, стомлюваності або нудоти. Внаслідок цього може погіршитися здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими автоматизованими системами. Рекомендовано бути обережними, особливо на початку лікування.

    Спосіб застосування Три-Алітер та дози

    Для перорального застосування.

    1 таблетка препарату ТРИ-АЛІТЕР® на добу одноразово, бажано вранці перед їжею.

    Застосування фіксованої комбінації не передбачене для початкової терапії.

    У разі необхідності дозу фіксованої комбінації ТРИ-АЛІТЕР® можна змінити або може бути рекомендований індивідуальний підбір доз окремо за кожним компонентом.

    Особливі групи пацієнтів.

    Пацієнти з порушенням функції нирок (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

    При нирковій недостатності тяжкого ступеня (кліренс креатиніну ˂ 30 мл/хв) лікування препаратом протипоказане. Пацієнтам з нирковою недостатністю помірного ступеня (кліренс креатиніну — 30—60 мл/хв) призначення препарату ТРИ-АЛІТЕР® у дозах 8 мг/2,5 мг/5 мг та 8 мг/2,5 мг/10 мг протипоказане. Звичайне медичне спостереження має включати частий контроль рівня креатиніну та калію крові.

    Пацієнти літнього віку (див. розділ «Особливості застосування»).

    Слід враховувати, що виведення периндоприлату у пацієнтів літнього віку знижується (див. розділ «Фармакокінетика»).Призначення препарату ТРИ-АЛІТЕР® пацієнтам літнього віку можливе з урахуванням функції нирок (див. розділ «Протипоказання»).

    Пацієнти з порушенням функції печінки (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування» та «Фармакокінетика»).

    Пацієнтам із тяжким порушенням функції печінки лікування препаратом ТРИ-АЛІТЕР® протипоказане. ТРИ-АЛІТЕР® слід призначати з обережністю пацієнтам з легким та помірним порушенням функції печінки у зв’язку з відсутністю рекомендацій щодо дозування амлодипіну.

    Діти

    Дані щодо безпеки та ефективності призначення препарату ТРИ-АЛІТЕР® дітям відсутні, тому його не слід застосовувати у цій віковій групі.

    Передозування

    Дані щодо передозування препарату ТРИ-АЛІТЕР® відсутні.

    Для комбінації периндоприл/індапамід найчастішою небажаною реакцією у разі передозування є артеріальна гіпотензія, яка іноді може супроводжуватися нудотою, блюванням, судомами, запамороченням, сонливістю, сплутаністю свідомості, олігурією, яка може прогресувати до анурії (внаслідок гіповолемії). Можуть виникати порушення водно-електролітного балансу (зниження рівня калію та натрію у плазмі крові).

    Заходи першої допомоги включають швидке виведення препарату з організму: промивання шлунка та/або призначення активованого вугілля, а потім відновлення водно-електролітного балансу в умовах стаціонару, поки ці показники не повернуться у межі норми.

    У разі виникнення значної гіпотензії пацієнту слід надати горизонтального положення з низьким узголів’ям. При необхідності вводити ізотонічний розчин натрію хлориду внутрішньовенно або використовувати будь-який інший спосіб відновлення об’єму крові.

    Периндоприлат, активна форма периндоприлу, може бути видалений з організму за допомогою гемодіалізу (див. розділ «Фармакокінетика»).

    Дані щодо свідомого передозування амлодипіну є обмеженими.

    Згідно з наявними даними можна припустити, що прийом дуже великих доз призведе до надмірної периферичної вазодилатації та рефлекторної тахікардії. Повідомляли про виражену, імовірно, тривалу системну гіпотезію та шок з летальним наслідком.

    Клінічно виражена гіпотензія, спричинена передозуванням амлодипіну, потребує активної кардіоваскулярної допомоги, зокрема частого контролю функції серця та респіраторної функції, надання пацієнту горизонтального положення з піднятими нижніми кінцівками, а також моніторингу об’єму циркулюючої крові та сечовиділення.

    Призначення вазоконстриктора може бути корисним для відновлення тонусу судин та артеріального тиску, якщо відсутні протипоказання. Внутрішньовенне введення кальцію глюконату може допомогти усуненню наслідків блокади кальцієвих каналів.

    У деяких випадках промивання шлунка є доцільним. Дослідження з участю здорових добровольців продемонструвало, що внаслідок застосування активованого вугілля через 2 години після прийому 10 мг амлодипіну знижується швидкість абсорбції амлодипіну в організмі. Оскільки амлодипін має високий рівень зв’язування з білками крові, гемодіаліз визнаний неефективним.

    Побічні реакції

    Найчастішими побічними реакціями, які спостерігалися під час застосування периндоприлу, індапаміду та амлодипіну окремо, є: запаморочення, головний біль, парестезії, вертиго, сонливість, порушення зору, диплопія, дзвін у вухах, пальпітація, припливи, артеріальна гіпотензія (та пов’язані з нею симптоми), кашель, задишка, розлади з боку шлунково-кишкового тракту (біль у животі, запор, діарея, зміна ритму дефекації, зміна смаку (дисгевзія), диспепсія, нудота, блювання), свербіж, шкірні висипання, макулопапульозний висип, спазми м’язів, астенія, набряк щиколоток, набряк та втома.

    Під час лікування периндоприлом, індапамідом та амлодипіном спостерігалися нижчезазначені побічні реакції, які за частотою розподілені таким чином: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100, < 1/10); нечасто (> 1/1000, < 1/100); рідко (> 1/10000, < 1/1000); дуже рідко (< 1/10000); частота невідома (не може бути визначена за наявною інформацією).

    Системи органів за MedDRA

    Побічні реакції

    Частота

    Периндоприл

    Індапамід

    Амлодипін

    Інфекції та інвазії

    Риніт

    Дуже рідко

    Нечасто

    З боку кровоносної та лімфатичної системи

    Агронулоцитоз

    Дуже рідко

    Дуже рідко

    Апластична анемія

    Дуже рідко

    Пантоцитопенія

    Дуже рідко

    Лейкопенія

    Дуже рідко

    Дуже рідко

    Дуже рідко

    Нейтропенія

    Дуже рідко

    Гемолітична анемія

    Дуже рідко

    Дуже рідко

    Тромбоцитопенія

    Дуже рідко

    Дуже рідко

    Дуже рідко

    Еозинофелія

    Нечасто

    З боку імунної системи

    Реакції гіперчутливості

    Нечасто

    Дуже рідко

    З боку метаболізму та обміну речовин

    Гіперкаліємія, яка зникає після відміни препарату

    Нечасто

    Гіперглікемія

    Дуже рідко

    Гіперкальціємія

    Дуже рідко

    Гіпоглікемія

    Нечасто

    Зниження рівня калію з гіпокаліємією, зокрема серйозною у пацієнтів високого ризику

    Частота невідома

    Гіпонатріємія

    Нечасто

    Частота невідома

    З боку психіки

    Сплутаність свідомості

    Дуже рідко

    Рідко

    Безсоння

    Нечасто

    Зміни настрою (включаючи тривожність)

    Нечасто

    Нечасто

    Депресія

    Нечасто

    Порушення сну

    Нечасто

    З боку нервової системи

    Запаморочення

    Часто

    Часто

    Головний біль

    Часто

    Рідко

    Часто

    Парестезія

    Часто

    Рідко

    Нечасто

    Сплутаність свідомості

    Дуже рідко

    Гіпертонія

    Дуже рідко

    Периферична нейропатія

    Дуже рідко

    Гіпестезія

    Нечасто

    Зміна смаку (дисгевзія)

    Часто

    Нечасто

    Тремор

    Нечасто

    Непритомність

    Нечасто

    Частота невідома

    Нечасто

    Сонливість

    Нечасто

    Часто

    Екстрапірамідні розлади (екстрапірамідний синдром)

    Частота невідома

    Інсульт, можливо, внаслідок надмірного зниження артеріального тиску у пацієнтів високого ризику

    Дуже рідко

    З боку органів зору

    Порушення зору

    Часто

    Частота невідома

    Часто

    Диплопія

    Часто

    Міопія

    Частота невідома

    Нечіткість зору

    Частота невідома

    З боку органів слуху та лабіринту

    Дзвін у вухах

    Часто

    Нечасто

    Вертиго

    Часто

    Рідко

    З боку серця

    Стенокардія

    Дуже рідко

    Аритмія (у тому числі брадикардія, шлуночкова тахікардія та фібриляція передсердь)

    Дуже рідко

    Дуже рідко

    Нечасто

    Інфаркт міокарда може виникати внаслідок надмірного зниження артеріального тиску у пацієнтів високого ризику

    Дуже рідко

    Дуже рідко

    Пальпітація

    Нечасто

    Часто

    Пароксизмальна шлуночкова тахікардія типу «пірует» (torsade de pointes), яка може бути летальною

    Частота невідома

    Тахікардія

    Нечасто

    З боку судин

    Припливи

    Часто

    Гіпотензія (та пов’язані з нею симптоми)

    Часто

    Дуже рідко

    Нечасто

    Васкуліт

    Нечасто

    Дуже рідко

    Синдром Рейно

    Частота невідома

    З боку респіраторної системи, органів грудної клітки та середостіння

    Кашель

    Часто

    Нечасто

    Задишка

    Часто

    Часто

    Бронхоспазм

    Нечасто

    Еозинофільна пневмонія

    Дуже рідко

    З боку шлунково-кишкового тракту

    Біль в абдомінальній ділянці живота

    Часто

    Часто

    Запор

    Часто

    Рідко

    Часто

    Діарея

    Часто

    Часто

    Диспепсія

    Часто

    Часто

    Нудота

    Часто

    Рідко

    Часто

    Блювання

    Часто

    Нечасто

    Нечасто

    Сухість у роті

    Нечасто

    Рідко

    Нечасто

    Зміна ритму дефекації

    Часто

    Гіперплазія ясен

    Дуже рідко

    Панкреатит

    Дуже рідко

    Дуже рідко

    Дуже рідко

    Гастрит

    Дуже рідко

    З боку гепатобіліарної системи

    Гепатит

    Дуже рідко

    Частота невідома

    Дуже рідко

    Жовтяниця

    Дуже рідко

    Порушення функції печінки

    Дуже рідко

    У разі печінкової недостатності можливе виникнення печінкової енцефалопатії (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»)

    Частота невідома

    З боку шкіри та підшкірної тканини

    Набряк Квінке

    Дуже рідко

    Свербіж

    Часто

    Нечасто

    Висип

    Часто

    Нечасто

    Макулопапульозні висипання

    Часто

    Кропив’янка

    Нечасто

    Дуже рідко

    Нечасто

    Ангіневротичний набряк

    Нечасто

    Дуже рідко

    Дуже рідко

    Алопеція

    Нечасто

    Посилення симптомів псоріазу

    Рідко

    Пурпура

    Нечасто

    Нечасто

    Знебарвлення шкіри

    Нечасто

    Гіпергідроз

    Нечасто

    Нечасто

    Екзантема

    Нечасто

    Мультиформна еритема

    Дуже рідко

    Дуже рідко

    Синдром Стівенса—Джонсона

    Дуже рідко

    Дуже рідко

    Ексфоліативний дерматит

    Дуже рідко

    Токсичний епідермальний некроліз

    Дуже рідко

    Частота невідома

    Реакція фотосенсибілізації

    Нечасто

    Частота невідома

    Дуже рідко

    Можливе посилення прояву наявного системного червоного вовчака

    Частота невідома

    Пемфігоїд

    Нечасто

    З боку скелетно-м’язової системи та сполучної тканини

    Спазми у м’язах

    Часто

    Часто

    Набряк щиколоток

    Часто

    Артралгія

    Нечасто

    Нечасто

    Міалгія

    Нечасто

    Нечасто

    Біль у спині

    Нечасто

    З боку нирок та системи сечовиділення

    Ніктурія

    Нечасто

    Полакіурія

    Нечасто

    Гостра ниркова недостатність

    Дуже рідко

    Ниркова недостатність

    Нечасто

    Дуже рідко

    Порушення сечовипускання

    Нечасто

    З боку репродуктивної системи та молочних залоз

    Еректильна дисфункція

    Нечасто

    Нечасто

    Гінекомастія

    Нечасто

    Загальні розлади

    Астенія

    Часто

    Часто

    Підвищена втомлюваність

    Рідко

    Часто

    Набряки

    Дуже часто

    Біль у грудній клітці

    Нечасто

    Нечасто

    Біль

    Нечасто

    Нездужання

    Нечасто

    Нечасто

    Периферичні набряки

    Нечасто

    Гіпертермія

    Нечасто

    Дослідження

    Збільшення маси тіла

    Нечасто

    Зменшення маси тіла

    Нечасто

    Підвищення рівня білірубіну в крові

    Рідко

    Підвищення рівня печінкових ферментів

    Рідко

    Частота невідома

    Дуже рідко

    Підвищення рівня креатиніну в крові

    Нечасто

    Підвищення рівня сечовини в крові

    Нечасто

    Зниження рівня гемоглобіну та гематокриту

    Дуже рідко

    Подовження інтервалу QT на електрокардіограмі

    Частота невідома

    Підвищення рівня глюкози крові

    Частота невідома

    Підвищення рівня сечової кислоти в крові

    Частота невідома

    Ушкодження, отруєння та ускладнення прийому

    Падіння

    Нечасто

    При застосуванні інших інгібіторів АПФ повідомляли про випадки виникнення синдрому порушення секреції антидіуретичного гормону (СПАДГ). Тому можна розцінювати СПАДГ як можливе ускладнення, повʼзане із застосуванням інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, із частотою виникнення дуже рідко.

    Термін придатності Три-Алітер

    2 роки.

    Умови зберігання Три-Алітер

    Зберігати при температурі не вище 30 °C в оригінальній упаковці.

    Зберігати у недоступному для дітей місці.

    Упаковка

    По 30 таблеток (10×3) у блістерах у пачці з картону.

    Категорія відпуску

    За рецептом.

    Виробник

    ТОВ НВФ «МІКРОХІМ».

    Місцезнаходження виробника

    Україна, 93400, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Промислова, буд. 24-в.

    Заявник.

    ТОВ НВФ «МІКРОХІМ».

    Місцезнаходження заявника.

    Україна, 93000, Луганська обл., м. Рубіжне, вул. Леніна, буд. 33.

    Повідомити про небажане явище при застосуванні лікарського засобу Ви можете за номером телефону: +38(050) 309-83-54 (цілодобово).

    Подальша інформація

    Пам'ятайте, зберігайте ці та всі інші ліки в недоступному для дітей місці, ніколи не передавайте свої ліки іншим і використовуйте Три-Алітер тільки за призначенням.

    Завжди консультуйтеся зі своїм лікарем, щоб переконатися, що інформація, яка відображається на цій сторінці, може бути застосована до ваших особистих обставин.

    Увага! Ця інструкція для медичного застосування лікарського засобу є офіційною інструкцією виробника ТОВ НВФ «Мікрохім».

    Тип данихВідомості з реєстру
    Торгівельне найменування: Три-Алітер
    Виробник:ТОВ НВФ «Мікрохім»
    Форма випуску: таблетки по 4 мг/1,25 мг/5 мг або 4 мг/1,25 мг/10 мг, 8 мг/2,5 мг/5 мг або 8 мг/2,5 мг/10 мг ; по 10 таблеток у блістері, по 3 блістери у пачці з картону
    Реєстраційне посвідчення: UA/17632/01/01, UA/17632/01/02, UA/17632/01/03, UA/17632/01/04
    Дата початку: 30.08.2019
    Дата закінчення: 30.08.2024
    Міжнародне непатентоване найменування: Perindopril, amlodipine and indapamide
    Умови відпуску: за рецептом
    Склад: 1 таблетка містить: периндоприлу терт-бутиламіну 4 мг або 8 мг (що еквівалентно 3,338 мг або 6,676 мг периндоприлу), індапаміду 1,25 мг або 2,5 мг та амлодипіну бесилату 6,935 мг або 13,870 мг (що еквівалентно 5 мг або 10 мг амлодипіну)
    Фармакотерапевтична група: Препарати, що впливають на ренін-ангіотензинову систему. Інгібітори АПФ, комбінації. Інгібітори АПФ та інші комбінації. Периндоприл, амлодипін та індапамід.
    Код АТС:C09BX01
    Заявник: ТОВ НВФ «Мікрохім»
    Країна заявника: Україна
    Адреса заявника: Україна, 93000, Луганська обл., м. Рубіжне, вул. Леніна, буд. 33
    Тип ЛЗ: Звичайний
    ЛЗ біологічного походження: Нi
    ЛЗ рослинного походження: Нi
    Гомеопатичний ЛЗ: Нi
    Тип МНН: Комбінований
    Дострокове припинення Нi
    Код ATCНазва групи
    CЗасоби, що впливають на серцево-судинну систему
    C09Засоби, що діють на ренін-ангіотензинову систему
    C09BКомбіновані препарати інгібіторів апф
    C09BXІнгібітори апф, інші комбінації
    C09BX01 Периндоприл, амлодипін та індапамід