Search
    Дата додавання: 26.03.2021

    Етіологія і патогенез

    Уроджений нефротичний синдром — це захворювання, яке розвивається у дітей до 3-річного віку. Більшість випадків уродженого нефротичного синдрому описано фінськими вченими, тому цю спадкову форму захворювання часто називають уродженим нефротичним синдромом фінського типу. Однак нині про типові випадки уродженого нефротичного синдрому повідомляють і з інших країн. Частота захворювання у Фінляндії становить 10—12,5 на 100 тис. народжених дітей.

    Дослідження сімей у Фінляндії виявили автономно-рецесивний тип наслідування вродженого нефротичного синдрому, а успішне пересаджування ннрок у дітей з цією хворобою без рецидиву протеїнурії свідчить на користь первинного дефекту в нирках. Масивна протеїнурія у разі вродженого нефротичного синдрому, очевидно, є наслідком генетично зумовленої помилки в метаболізмі капілярного фільтра клубочків. Нещодавно було описано випадок, коли спостерігали зниження негативно зарядженого гіпурансульфату в базальній мембрані клубочків. Водночас наявність зарядселективного фільтраційного бар’єра в клубочках завдяки фіксованим негативно зарядженим ділянкам відіграє основну роль під час затримання таких поліаніонних білків, як альбумін. Однак не зрозуміло, чи в усіх випадках уродженого нефротичного синдрому є такий самий біохімічний дефект і чи можливі дефекти в структурі клубочків чи метаболізмі. Інші можливі причини розвитку вродженого нефротичного синдрому наведено нижче.

    Причини виникнення нефротичного синдрому (R. S. Glassok, 1989):

    1. Первинний нефротичний синдром: спадково-сімейні захворювання.

    2. Уроджений нефротичний синдром, фінський тип: дифузний мезангіальний склероз, нігте-наколінковий синдром (рідко), фокальний і сегментарний гломерулосклероз.

    3. Ранній початок ураження клубочків (рідко): гломерулонефрит з мінімальними змінами, ідіопатичний мембранозний гломерулонефрит.

    4. Вторинний нефротичний синдром: інфекційні хвороби (уроджений сифіліс, уроджений токсоплазмоз, уроджені цитомегаловірусні захворювання), токсини зовнішнього середовища (ртуть).

    Результати морфологічних досліджень залежать від стадії захворювання. У разі вродженого нефротичного синдрому фінського типу, що трапляється найчастіше, під час світлової мікроскопії визначають мікрокістозні розширення проксимальних канальців. Розширення досягають 400 нм і містять різну кількість білків. Між гіпертрофованими канальцями можна спостерігати канальці з атрофією. В інтерстиції простежують набряк і мізерну інфільтрацію лімфоцитами та макрофагами. У недозрілих клубочках капілярні петлі перебувають у спалому стані, а розширений сечовий простір оточений частоколоподібно розташованими ядрами епітеліальних клітин. У найбільш зрілих клубочках виявляють мінімальну мезангіальну гіперклітинність і збільшення мезангіального матриксу. Під час імунофлуоресцентного обстеження відхилень щодо імуноглобулінів і компонентів комплементу не спостерігають. Під час електронної мікроскопії простежують злиття ніжок подоцитів у всіх клубочках.

    У термінальній стадії захворювання прогресивні ушкодження призводять до облітерації капілярних петель і гіалінізації клубочків, що поєднуються з атрофією канальців та склерозом інтерстицію.

    Клінічна картина і діагностика

    Діти з уродженим нефротичним синдромом народжуються недоношеними, між 35-м і 38-м тижнями вагітності, та зі зменшеною масою тіла. Плацента значно більша, ніж у здорових дітей, маса її становить понад 25% маси тіла дитини при народженні. Частіше, ніж в інших дітей, у хворих на вроджений нефротичний синдром спостерігають сідничне передлежання плода й асфіксію, розладнання функції внутрішньоутробного дихання, широке розходження швів черепа. Приблизно у 50% хворих набряк з’являється протягом 1-го тижня життя, а помітне збільшення живота внаслідок асциту — на 2-му тижні. Протеїнурія у разі вродженого нефротичного синдрому не піддається лікуванню преднізолоном та імуно-супресантами, а клінічний перебіг характеризується явним затриманням росту і повтореннями небезпечних для життя інфекцій.

    Результати лабораторних аналізів показують типову картину нефротичного синдрому з масивною протеїнурією, гіпопротеїнемією та гіперліпідемією. На початку захворювання рівні креатиніну і комплементу сироватки крові нормальні. Постійна протеїнурія розпочинається в плода ще в матці. На початку хвороби вона селективна, однак у міру розвитку захворювання, зі зниженням клубочкової фільтрації стає неселективною.

    Наявність внутрішньоутробної протеїнурії робить можливим пренатальний діагноз, починаючи з 20-го тижня вагітності. Крім того, у сироватці крові та в амніотичній рідині вагітних підвищується рівень а-фетопротеїну. У подальшому перебігу захворювання відзначають порушення осифікації (особливо черепа) і (рідше) появу амінацидурії та глюкозурії.

    Диференціальну діагностику слід проводити із захворюваннями, зазначеними в табл. 23. Остаточний діагноз установлюють після світлового, імунофлуоресцентного і електронно-мікроскопічного дослідження біоптатів нирок.

    Остаточний діагноз установлюють після світлового, імунофлуоресцентного і електронно-мікроскопічного дослідження біоптатів нирок

    Лікування

    У разі розвитку первинного вродженого нефротичного синдрому терапія глюкокортикоїдами та імуносупресивними препаратами неефективна, оскільки ці препарати підвищують ризик розвитку небезпечних для життя інфекцій. Потрібні наполегливі заходи щодо сприяння росту дитини до того часу, коли стане можливою успішне пересадження нирки. Лікування набряків проводять за загальними правилами з обмеженням натрію та рідини, застосуванням сечогінних засобів з обов’язковим контролем рівня електролітів і водного балансу та дотриманням дієти достатньої енергетичної цінності. Потрібне енергійне специфічне лікування інфекцій. За потреби слід внутрішньовенно вводити безсольовий альбумін з подальшим застосуванням фуросеміду для стимуляції діурезу. Трансплантація нирки є єдиним успішним методом лікування вродженого нефротичного синдрому, однак у таких хворих вона стає можливою не раніше ніж через 2 роки після народження.

    Медико-соціальну експертизу проводять з урахуванням характеру і ступеня ураження нирок та інших органів, залучених до патологічного процесу.

    Прогноз. Без трансплантації нирки прогноз несприятливий. Дуже часто смерть настає в ранньому дитячому віці. Більшість хворих із уродженим нефротичним синдромом фінського типу помирають у віці до 4 років.

    Подальша інформація

    Завжди консультуйтеся зі своїм лікарем, щоб переконатися, що інформація, яка відображається на цій сторінці, може бути застосована до ваших особистих обставин. Інформація призначена тільки для медичних фахівців.