Search
    Дата додавання: 26.03.2021

    Історія

    Ревматизм (ревматична гарячка, хвороба Буйо—Сокольського) — системне запальне захворювання сполучної тканини з переважною локалізацією процесу в серцево-судинній системі та частим ураженням інших органів і систем, зокрема суглобів. Розвивається у зв’язку з гострим інфекційним ураженням (3-гемолітичним стрептококом групи А переважно у дітей і підлітків віком 7—15 років унаслідок розвитку автоімунної відповіді на епітопи стрептокока і перехресної реактивності з подібними епітопами тканин людини. Виділяють гостру ревматичну гарячку (ГРГ) і хронічну ревматичну хворобу серця (ХРХС).

    Перші відомості про ревматизм як про захворювання суглобів зустрічаються в давньокитайській медицині. Гіппократ (460—377 pp. до н. е.) описав клініку класичного гострого ревматичного мігрувального поліартриту, який розвивається переважно в осіб молодого віку. Визначення ревматизму як загального захворювання організму і з’ясування ревматичної природи хореї, що відбулося в XVII ст., пов’язують із працями G. Baillon і Т. Sydengam.

    Незалежно один від одного французький вчений Ж.-Б. Буйо в 1835 p., а Г.І. Сокольський в 1836 р. в Росії дійшли висновку, що ревматизм призводить до глибоких змін у серці і судинах, формування вад серця, які і визначають прогноз захворювання.

    Однак за 20 років до публікацій цих фахівців вагоме слово у вченні про ревматизм сказав український лікар і науковець Ф.І. Волковинський, який працював у м. Острозі Рівненської області. Він проаналізував результати власних досліджень, а також наявні на той час наукові дані (56 літературних джерел) і результати цього дослідження подав як докторську дисертацію, що була написана латинською мовою і мала назву "Carditis rheumaicae hitoria" ("Дослідження про ревматичний кардит"), для прилюдного захисту у Вільненський університет на здобуття вченого ступеня доктора медицини 15 червня 1817 р. Так Ф.І. Волковинський заклав першу цеглинку у фундамент вчення про ревматизм.

    Згідно з концепцією О.І. Струкова (1963), сутність ревматичного процесу визначається деструктивними змінами міжклітинної речовини сполучної тканини. При цьому головною є дезорганізація основної речовини і колагенових структур сполучної тканини серця і судин, яка проявляється тяжким ураженням клапанів серця.

    Великий внесок у розвиток вчення про ревматизм зробили вітчизняні вчені: М.Д. Стражеско, М.О. Ясиновський, B.C. Нестеров, О.І. Грицюк, JI.Т. Мала, В.М. Дзяк, І.М. Ганджа.

    Епідеміологія

    Ревматизм виявляють у всіх країнах світу, однак поширеність його залежить від рівня економічного розвитку країн. За даними ВООЗ (2003), поширеність ревматичної хвороби серця серед дітей шкільного віку становить у різних регіонах від 0,2 до 77,8 на 1000 школярів. Жінки хворіють у 2—2,5 разу частіше, ніж чоловіки.

    В Україні за останні роки відзначається позитивна тенденція до зменшення захворюваності і поширеності гострого ревматизму, однак поширеність хронічної ревматичної хвороби серця суттєво не зменшується. У 2008 р. загальна поширеність ревматизму в Україні становила понад 480, захворюваність — близько 11,2 на 100 тис. населення. На частку ревматичних вад серця припадає близько 50% випадків інвалідності серед ревматологічних хворих.

    Серед причин пізньої діагностики ревматизму варто назвати мало- або безсимптомний характер його перебігу з мінімальним ступенем активності, а також недостатню доступність сучасних високоінформативних лабораторних методів діагностики, які дають змогу виявити ураження серця вже на ранніх стадіях розвитку ревматизму.

    Фактори розвитку

    Факторами, що сприяють появі та розвитку ревматизму, є: знижений імунітет; багатолюдні колективи (інтернати, школи, гуртожитки); молодий вік; незадовільні соціально-побутові умови (харчування, житло); тривале переохолодження; несприятливий сімейний анамнез. У відповідь на проникнення стрептокока в організмі виробляються специфічні антитіла (антістрептогіалуронідази, антістрептолізін-О, антідезоксірібонуклеази В, антістрептокінази), які разом з елементами системи комплементу і антигенами стрептокока формують імунні комплекси. Мігруючи за допомогою кровоносної системи, вони активно розносяться по всьому організму і осідають в органах і тканинах, локалізуючи, переважно, в серцево-судинній системі. При цьому в місцях їх скупчення розвивається асептичне запальне ураження сполучної тканини.

    При вторинному інфікуванні, при стресових впливах або при переохолодженні патологічна реакція посилюється і викликає рецидиви ревматизму. Процеси ревматичного видозміни сполучної тканини проходять кілька етапів: етап мукоїдного набухання (оборотна стадія, що характеризується розвитком набряку тканини, розщепленням колагенових волокон); етап фібриноїдних змін (розвивається фібриноїдний некроз клітинних елементів і колагенових волокон); етап гранулематоза (в області некрозу формуються ревматичні гранульоми); етап склерозу (результат гранульоматозного запалення). Тривалість кожного етапу ревматичного процесу - від 30 до 60 днів, а тривалість всього циклу - близько 6 місяців.

    Ревматичні рецидиви сприяють появі повторного ураження тканин в області вже сформувалися рубців. Запальне ураження серцевих клапанів і склероз призводять до зміни форми стулок, їх зрощенню і стають основною причиною набутих вад серця При цьому, повторні напади ревматизму тільки посилюють вже відбулися деструктивні зміни.

    Симптоми

    Симптоми ревматизму безліч і безпосередньо залежать від ступеня активності і гостроти процесу, а також від показника залученості в патологічний процес різних внутрішніх органів і тканин. Першими ознаками ревматизму є: різке підвищення температури; швидка стомлюваність; пітливість; головні болі; болі в великих і середніх суглобах (ліктьових, гомілковостопних, плечових, колінних, променезап’ясткових); набряклість, припухлість, локальне почервоніння і обмеженість рухів уражених суглобів.

    Через два тижні до перерахованих вище симптомів приєднуються: болі в серці; порушення серцевого ритму; задишка; кашель при фізичних навантаженнях; мимовільні посмикування окремих груп м’язів; м’язова й емоційна слабкість.

    У рідкісних випадках симптоматика ревматизму доповнюється утворенням на шкірі хворого ревматичних вузликів і кільцеподібної еритеми.

    Діагностика

    Основними критеріями, застосовуваними при діагностиці ревматизму, служать розроблені в 1988 році ВООЗ так звані малі і великі прояви, а також підтвердження перенесеної стрептококової інфекції. Так, великими проявами називають кардит, поліартрит, підшкірні вузлики, хорею і кольцевидную еритему.

    У свою чергу, малими критеріями виявлення хвороби вважають: лабораторні (лейкоцитоз, підвищення ШОЕ, позитивний С-реактивний білок); клінічні (артралгії, лихоманка); інструментальні (наприклад, результати ЕКГ). Підтвердженням була наявна раніше в організмі хворого стрептококової інфекції є підвищення загальної щільності стрептококових антитіл і результати бакпосева із зіву.

    Лікування

    У більшості випадків лікування ревматизму в активній фазі проводиться кардіологом і ревматологом в стаціонарних умовах. Хворому призначають: постільний режим; протизапальні препарати (індометацин, вольтарен, бруфен, бутадіон); гіпосенсибілізуючі засоби; кортикостероїдні гормони (тріамсінолон, преднізолон); імунодепресанти (делагіл, плаквеніл, 6-меркаптопурин, имуран, хлорбутін). Застосування антибіотиків пеніцилінової групи при лікуванні ревматизму може носити лише допоміжний характер. Їх призначають тільки за наявності очевидних ознак присутності в організмі хворого стрептококової інфекції або іншого інфекційного вогнища.

    У стадії ремісії хворим показано курортне лікування в санаторіях Південного берега Криму або в Кисловодську. У число заходів, спрямованих на запобігання ревматизму, входять: своєчасне виявлення стрептококової інфекції, санація інфекційного вогнища; поліпшення гігієнічних, соціальних і побутових умов праці та життя; загартовування; профілактичний прийом протимікробних і протизапальних препаратів в осінні та весняні періоди.

    Подальша інформація

    Завжди консультуйтеся зі своїм лікарем, щоб переконатися, що інформація, яка відображається на цій сторінці, може бути застосована до ваших особистих обставин. Інформація призначена тільки для медичних фахівців.