Морфін Калцекс розчин

Морфін Калцекс інструкція із застосування

Офіційна інструкція лікарського засобу Морфін Калцекс розчин 20 мг/мл. Опис та застосування Morfіn Kaltseks, аналоги та відгуки. Інструкція Морфін Калцекс розчин затверджена виробником.

Склад

діюча речовина: morphine;

1 мл розчину (1 ампула) містить морфіну гідрохлориду 20 мг;

5 мл розчину (1 ампула) містить морфіну гідрохлориду 100 мг;

10 мл розчину (1 ампула) містить морфіну гідрохлориду 200 мг;

допоміжні речовини : натрію хлорид, кислота хлористоводнева концентрована, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма

Розчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий безбарвний або жовтуватий розчин.

Фармакотерапевтична група

Анальгетики. Опіоїди. Алкалоїди опію.

Код АТХ N02А А01.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Морфін є опіоїдним агоністом, який, в першу чергу, діє на мю-опіоїдні рецептори. Його дія аналогічна дії інших опіоїдних агоністів, які діють на мю-опіоїдні рецептори.

Морфін полегшує біль, діючи як на сприйняття болю (ноцицепція), так і на пов’язані з болем суб’єктивні переживання. При системному введенні препарат діє на декілька ділянок, а також на периферичну нервову систему, спинний мозок та супраспінальну ділянку. Епідурально введений морфін безпосередньо впливає на опіоїдні рецептори в спинному мозку і вибірково блокує передачу ноцицептивних нервових імпульсів.

Знеболювальна дія починається відразу (приблизно через 5 хвилин) після внутрішньовенного введення і через 30—60 хвилин після внутрішньом'язової ін'єкції. Знеболювальна дія однієї дози триває 3—4 години. Аналгетичну дію після епідурального введення можна спостерігати приблизно через 10 хвилин, а максимальна дія досягається через 45—60 хвилин після ін'єкції. Після введення 4 мг морфіну гідрохлориду епідурально для запобігання післяопераційного болю дія триває від 10 до 12 годин. Ефект і тривалість знеболювання варіюються залежно від хірургічної процедури. При лікуванні болю при раку знеболювальна дія дози 4 мг може бути менш вираженою і коротшою.

Морфін викликає ейфорію і седацію. Тривале введення високих доз призводить до розвитку толерантності і залежності.

Викликана морфіном нудота та блювання є результатом стимуляції area postrema довгастого мозку і, частково, результатом впливу на вестибулярну систему. Нудота часто виникає, коли пацієнт пересувається.

Через дію морфіну зменшується чутливість дихальної системи до парціального тиску вуглекислого газу, зменшується частота дихання або об’єм дихання, або і те і інше, а також знижується резистентність до гіперкапнії та гіпоксемії. Морфін зменшує кашльовий рефлекс.

Морфін чинить багатобічний вплив на функції вегетативної нервової системи і внутрішніх органів. Морфін може викликати вивільнення гістаміну. Збільшення активності парасимпатичних нервів, які іннервують зіницю, викликає міоз. Морфін знижує моторику шлунка і об’єм секреції, подовжує спорожнення шлунка і збільшує потенціал рефлюксу стравоходу. Підвищує тонус верхньої частини шлунка і верхньої частини дванадцятипалої кишки. Зменшує виділення жовчі, секретів підшлункової залози і кишечника. Підвищує тонус кишечника, але зменшує рухливість і збільшує абсорбцію води з кишечника. Морфін може викликати спазм жовчних проток. Морфін блокує рефлекс сечовиведення, а також має антисечогінну дію.

Фармакокінетика.

Фармакокінетика морфіну не залежить від дози.

Розподіл

Після внутрішньом'язового введення концентрація морфіну в плазмі зростає до максимальної за 10—20 хвилин. Поширення в периферичні тканини відбувається швидко. Морфін є найменш жиророзчинним із усіх опіоїдів, які використовуються, і досить повільно проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Якщо концентрація знаходиться на терапевтичному рівні, приблизно одна третина морфіну зв'язана з білками.

Всмоктування

Після епідурального введення морфін потрапляє в системний кровоток також рострально, тому через кілька годин після введення можуть виникати значні побічні дії, особливо гіповентиляція.

Біотрансформація

Морфін головним чином метаболізується шляхом глюкуронідації. Його найбільш важливими метаболітами є анальгетично неактивний морфін-3-глюкуронід і фармакологічно активний морфін-6-глюкуронід, який більш ефективний, ніж морфін. Глюкуронідація відбувається позапечінково. Морфін і його глюкуроніди циркулюють ентерогепатично, а невелику кількість морфіну можна виявити в сечі і фекаліях через кілька днів після введення.

Елімінація

Елімінація, головним чином елімінація 3-глюкуроніду, відбувається шляхом клубочкової фільтрації. Тільки невелика кількість морфіну виводиться в незміненому вигляді. Виведення і 3-глюкуроніду, і 6-глюкуроніду продовжується при нирковій недостатності, і після повторного введення метаболіти можуть накопичуватися.

Особливі групи пацієнтів

У дорослих молодшого віку період напіввиведення морфіну з плазми становить 2—3 години, для морфіну-6-глюкуроніду — трохи більше. У немовлят глюкуронідація спочатку відбувається повільніше; але немовлят віком від 6 місяців екскреція така ж, як у дорослих.

У літніх людей об'єм розподілу менше, ніж у молодих, тому рекомендується застосовувати більш низькі дози. Після епідурального введення період напіввиведення морфіну з плазми і цереброспінальної рідини становить 2—4 години.

Порушення функції печінки

Печінкова недостатність впливає на виведення морфіну.

Клінічні характеристики

Морфін Калцекс Показання

Сильний біль, який можна адекватно контролювати тільки опіоїдними анальгетиками; інфаркт міокарда, гострий набряк легенів.

Протипоказання

Підвищена чутливість до діючої речовини або до будь-якої з допоміжних речовин лікарського засобу.

Застій секрету в дихальних шляхах, утруднене дихання, пригнічення дихання, тяжка бронхіальна астма, гостра хвороба печінки, паралітична кишкова непрохідність, шлунково-кишкова непрохідність, травма голови і феохромоцитома (ризик артеріального тиску, що реагує на виділення гістаміну), стан збудження через вживання алкоголю або снодійних засобів, інтоксикація алкоголем.

Спортсмени будуть дискваліфіковані, якщо морфін буде виявлений в зразках сечі під час процедури допінг-контролю.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Комбінації, яких слід уникати

Барбітурати.

Барбітурати підсилюють опіатної та опіоїдні пригнічувальну дію опіоїдів на дихальну функцію. Тому такої комбінації слід уникати.

Алкоголь.

Невелика кількість алкоголю може призвести до пригнічення центральної нервової системи істотно посилити пригнічувальну дію морфіну на дихальну функцію та викликати седативний ефект. Тому такої комбінації слід уникати.

Інгібітори МАО.

Інгібітори мноноаміноксидази можуть посилити дію морфіну (пригнічення ЦНС, пригнічення дихання і гіпотензія). При сумісному застосуванні з петидином і інгібіторами МАО повідомлялося про серотоніновий синдром, і цей ефект не можна виключати при одночасному лікуванні морфіном і інгібіторами МАО.

Комбінації, при яких може бути необхідне зниження дози

Габапентин.

При виборі лікування слід враховувати ризик виникнення симптомів з боку центральної нервової системи. Якщо потрібне одночасне застосування морфіну і габапентину, слід розглянути можливість зниження дози габапентину. Потрібно уважно стежити за станом пацієнтів, щоб контролювати ознаки пригнічення ЦНС, наприклад сонливість, і відповідно знизити дозу габапентину.

Рифампіцин та рифапентин.

Рифампіцин та рифапентин індукують ферменти цитохрому P450 3A4, тому можуть знижувати концентрацію морфіну і його метаболіту морфіну-6-глюкуроніду в плазмі. Рифампіцин може знизити аналгетичну ефективність морфіну, тому може бути необхідна більш висока концентрація морфіну, ніж зазвичай.

Амітриптилін, кломіпрамін і нортриптилін.

Амітриптилін, кломіпрамін і нортриптилін підсилюють аналгетичну дію морфіну, можливо через підвищену дію в плазмі. Потрібне коригування дози.

Комбіновані агоністи/антагоністи морфіну.

Комбіновані агоністи/антагоністи морфіну (бупренорфін, налбуфін, пентазоцин) зменшують знеболювальну дію морфіну шляхом конкуруючого інгібування рецепторів, що збільшує ризик розвитку симптомів відміни.

Седативні препарати

Одночасне застосування опіоїдів і седативних препаратів, таких як бензодіазепіни, через додаткову пригнічувальну дію на ЦНС збільшує ризик седації, пригнічення дихання, коми і летального наслідку. Доза і тривалість сумісного застосування повинні бути обмежені (див. розділ «Особливості застосування»).

Інші опіоїдні анальгетики

Одночасне застосування морфіну та інших опіоїдних анальгетиків може викликати пригнічення дихання та ЦНС, гіпотензію, седацію і кому.

Комбінації з неясним клінічним значенням

Баклофен.

Поєднання морфіну і інтратекально введеного баклофену призвело до зниження артеріального тиску у пацієнта. Ризик того, що ця комбінація може викликати апное або інші симптоми ЦНС, не може бути виключений.

Гидроксизин.

Супутнє застосування гідроксизину і морфіну може посилити депресію ЦНС і сонливість через взаємодоповнювальну дію. Слід розглянути можливість переходу на неселективний антигістамінний препарат.

Метилфенідат.

Метилфенідат може посилити знеболювальну дію морфіну. При одночасному застосуванні необхідно розглянути можливість зниження дози морфіну.

Німодипін.

Ніимодипін може посилити знеболювальну дію морфіну. При одночасному застосуванні необхідно розглянути можливість зниження дози морфіну.

Ритонавір.

Через індукцію глюкуронідації ритонавіром як противірусним агентом або фармакокінетичним підсилювачем інших інгібіторів протеази може знизитися концентрація морфіну в плазмі при одночасному введенні.

Особливості застосування

Якщо у пацієнта порушена функція легенів (емфізема, легеневе серце, гіперкапнія, гіпоксія, значне ожиріння), особливо важливо звернути увагу на пригнічувальну дію морфіну на дихання. Морфін збільшує внутрішньочерепний тиск, тому при застосуванні морфіну пацієнтам з травмою голови ризик підвищення внутрішньочерепного тиску і гіповентиляції вище, ніж зазвичай. Морфін може також маскувати ознаки, за якими визначають рівень свідомості. Якщо у пацієнта низький об'єм крові, потрібно враховувати ризик гіпотензії. Дію морфіну на вивільнення гістаміну слід враховувати при лікуванні пацієнтів з астмою або алергією.

Слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні з інгібіторами МАО або якщо їх застосовували протягом попередніх двох тижнів (див. «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Такі пацієнти потребують ретельного нагляду.

У разі болю при пологах морфін не можна вводити системно, а тільки локально в епідуральний або спінальний простір.

Морфін не слід вводити, якщо пацієнт знаходиться в стані замішання, викликаного алкоголем або снодійними засобами.

У разі тяжкої печінкової недостатності морфін може викликати кому.

Слід дотримуватися обережності та рекомендується зниження дози пацієнтам літнього віку у таких випадках:

• гіпотензія;
• гіпотиреоз;
• виснаження дихальних резервів;
• гіпертрофія передміхурової залози або звуження уретри (стриктура);
• порушення функції печінки або нирок;
• хвороба підшлункової залози або жовчного міхура;
• епілептичні припадки або підвищення частоти судом;
• епідуральне застосування за наявності уражень нервової системи при одночасному введенні системних глюкокортикоїдів.

Також може виникнути необхідність зменшити дозу для пацієнтів з нирковою або печінковою недостатністю, пацієнтам, які приймають інші засоби, які пригнічують ЦНС, новонародженим і маленьким дітям, оскільки вони можуть бути більш чутливими до дії морфіну, особливо щодо пригнічення дихання.

Морфін не слід застосовувати для лікування набряку легенів, що викликаний подразливою дією хімічного агента на дихальні шляхи.

При застосуванні опіоїдів повідомлялося про серйозне, загрозливе для життя чи летальне пригнічення дихання, навіть у разі застосування відповідно до рекомендацій. Пригнічення дихання, якщо воно не відразу розпізнається і не лікується, може призвести до зупинки дихання і смерті.

У разі введення морфіну внутрішньовенно або епідурально повинні бути доступні антагоністи опіатів і обладнання для введення кисню і контролю функції дихання.

Якщо ліки вводять епідурально в індивідуальних дозах, пацієнт повинен перебувати під належним наглядом. Оскільки можливий уповільнений розвиток пригнічення дихання, моніторинг стану пацієнта повинен тривати щонайменше протягом 24 годин після кожної дози.

Якщо морфін вводиться у вигляді безперервної контрольованої мікроінфузії (наприклад, за допомогою катетера), моніторинг стану пацієнта слід продовжувати протягом принаймні 24 годин після введення кожної тестової дози і протягом декількох днів після хірургічної імплантації катетера для додаткового контролю та коригування дози.

Застосування морфіну слід припинити за 4 години до запланованої кордотомії або будь-якої іншої хірургічної процедури щодо полегшення болю. Якщо морфін все ще необхідний після процедури, то дози повинні бути відповідно скориговані.

Антагоністи опіатів і реанімаційне обладнання також повинні бути у швидкому доступі, відразу після заповнення морфіном резервуара для мікроінфузії. Обладнання, медикаменти і медичні прилади, які необхідні для того, щоб запобігти випадковому внутрішньосудинному введенню під час спроби проведення епідуральної ін'єкції, також повинні бути напоготові.

Пацієнти, яким застосовують тривале епідуральне знеболення, повинні перебувати під наглядом:щодо ефективності знеболювальної дії, появи несподіваних болів або неврологічних симптомів, щоб звести до мінімуму ризик потенційно необоротних неврологічних ускладнень.

Занадто швидке внутрішньовенне введення лікарського засобу може призвести до виникнення побічних реакцій: тяжкого пригнічення дихання, апное, гіпотензії, периферичного судинного колапсу, жорсткості грудної стінки, зупинки серця і анафілактоїдної реакції.

Знеболювальна дія морфіну може маскувати тяжкі внутрішньочеревні ускладнення, наприклад перфорацію кишечника.

Лікарський засіб містить менше 1 ммоль натрію (23 мг) в одному мілілітрі, тобто практично не містить натрію.

Рифампіцин може зменшити рівень морфіну у плазмі крові. Слід контролювати аналгетичний ефект морфіну і скорегувати дозу морфіну під час та після лікування рифампіцином.

Може виникнути гіпералгезія, при якій подальше збільшення дози морфіну не супроводжується збільшенням ефекту, особливо при застосуванні високих доз. Може знадобитися зменшення дози морфіну або заміна іншим опіоїдом.

Морфін, як і інші сильнодіючі агоністи опіоїдних рецепторів, може призвести до зловживання, і його слід застосовувати з особливою обережністю пацієнтам з алкогольною чи лікарською залежністю в анамнезі.

Синдром залежності і абстиненції

Застосування опіоїдних анальгетиків пов’язане з розвитком фізичної та/або психологічної залежності або толерантності. Ризик збільшується з тривалістю терапії і у разі застосування високих доз лікарського засобу. Симптоми можна зменшити шляхом коригування дози або заміни лікарської форми, або шляхом поступового припинення застосування морфіну. Симптоми див. у розділі «Побічні реакції».

Ризик у разі одночасного застосування седативних засобів, таких як бензодіазепіни

Одночасне застосування лікарського засобу Морфін Калцекс і седативних препаратів, таких як бензодіазепіни, може спричинити седацію, пригнічення дихання, кому і летальний наслідок. Зважаючи на ці ризики, прописувати опіоїди одночасно з цими седативними засобами слід тільки пацієнтам, для яких альтернативне лікування неможливе. Якщо все-таки приймається рішення прописати Морфін Калцекс одночасно з седативними засобами, слід застосовувати найменшу ефективну дозу, а тривалість лікування повинна бути якомога коротшою.

Необхідно уважно стежити за пацієнтами на предмет появи ознак і симптомів пригнічення дихання і седації. Тому настійно рекомендується інформувати пацієнтів, а також осіб, які за ними наглядають, про можливість появи цих симптомів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Гострий грудний синдром (ГГС) у пацієнтів із серповидноклітинною анемією (СКА)

Беручи до уваги можливий зв'язок між ГГС та застосуванням морфіну за пацієнтами з СКА, які отримують морфін під час вазооклюзійних кризів, слід ретельно спостерігати контроль на предмет появи симптомів ГГС.

Наднирковозалозна недостатність

Опіоїдні анальгетики можуть призвести до оборотної наднирковозалозної недостатності, що вимагає контролю і замісної терапії глюкокортикоїдами. Симптомами наднирковозалозної недостатності є, наприклад, нудота, блювання, втрата апетиту, втома, слабкість, запаморочення і низький артеріальний тиск.

Зниження рівня статевих гормонів і підвищення рівня пролактину

Тривале застосування опіоїдних анальгетиків може бути пов'язано зі зниженням рівня статевих гормонів і підвищенням рівня пролактину. Симптомами є зниження лібідо, імпотенція або аменорея.

Діти.

Слід проявляти обережність при лікуванні новонароджених і немовлят застосовуючи по можливості більш низькі дози, оскільки вони можуть бути чутливими до впливу опіоїдів, особливо до пригнічувальної дії на дихальну функцію.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Вагітність.

Дані про застосування морфіну під час вагітності обмежені. Не було виявлено, що морфін викликає вроджені дефекти плода. Морфін долає плацентарний бар'єр. Тому морфін можна використовувати під час вагітності, тільки якщо користь для матері явно перевищує ризик для дитини.

У разі болю при пологах морфін слід вводити тільки локально в епідуральний або спінальний простір, тому що системне введення може подовжити пологи і викликати пригнічення дихання у новонародженого. Застосування морфіну матерям під час вагітності може призвести до опіоїдної залежності у дитини і до розвитку симптомів відміни після пологів. За новонародженими, чиї матері у період вагітності або пологів отримували опіоїдні анальгетики, слід спостерігати, оскільки у них можуть проявлятися ознаки неонатального синдрому відміни (абстиненції). Лікування може включати опіоїдну і симптоматичну терапію.

Годування груддю.

Морфін виділяється в грудне молоко, де він досягає більш високої концентрації, ніж в плазмі матері. Грудне вигодовування не рекомендується, якщо мати отримує лікування морфіном, оскільки дитина знаходиться під загрозою респіраторної депресії.

Фертильність. Дослідження на тваринах показали, що морфін може знижувати фертильність.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Морфін значно впливає на здатність керувати транспортними засобами і обслуговувати механізми.

Спосіб застосування Морфін Калцекс та дози

Застосовують внутрішньом'язово, підшкірно, внутрішньовенно або епідурально.

Примітка: підшкірне введення не підходить для пацієнтів із набряком.

Оскільки тривалість дії морфіну, а також інтенсивність, причина та тривалість болю варіюються в широких межах, і оскільки морфін використовується, наприклад, в дуже різних хірургічних процедурах, дози індивідуальні.

Підшкірне і внутрішньом'язове введення.

Дорослі: 5—20 мг, звичайна доза становить 10 мг, при необхідності можна повторювати введення кожні 4 години.

Діти: 0,1—0,2 мг/кг (максимальна доза становить 15 мг).

Пацієнти літнього віку: 5—10 мг.

Внутрішньовенне введення.

Дорослі: 2,5—15 мг (при необхідності розбавити 0,9 % розчином натрію хлориду), вводити протягом 4—5 хвилин.

Діти: 0,05—0,1 мг/кг, вводити дуже повільно (бажано розбавити 0,9 % розчином натрію хлориду).

У разі інфаркту міокарда або набряку легенів спочатку можна вводити від 2 до 8 мг дуже повільно шляхом внутрішньовенної ін'єкції, додаючи при необхідності 2—6 мг, з інтервалом від 5 до 15 хвилин.

Епідуральне введення.

Звичайна початкова доза становить 2—4 мг, зазвичай розбавлена ​​0,9 % розчином натрію хлориду. Після закінчення знеболювальноъ дії, зазвичай через 6—24 години, при необхідності можна вводити нову дозу від 1 до 2 мг. Для полегшення тривалого болю ракові хворі зазвичай вимагають більш високих доз і безперервної епідуральної інфузії.

Добова доза для дорослих звичайно не перевищує 100 мг в день, але в деяких випадках для зменшення болю потрібна більш висока доза, особливо на пізніх стадіях захворювання.

Пацієнти з порушенням функції нирок.

Метаболіти морфіну виділяються нирками. Окільки серед метаболітів є активний морфін-6-глюкуронід, рекомендується зменшити дозу, якщо у пацієнта є ниркова недостатність. Пацієнти з помірною нирковою недостатністю повинні отримувати 75 % звичайної дози, а пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю слід застосовувати 50 % нормальної дози. Можна витримувати звичайні інтервали між дозами.

Пацієнти з порушенням функції печінки.

У пацієнтів з печінковою недостатністю період напіввиведення збільшується. Пацієнтам з порушеною функцією печінки морфін слід застосовувати з обережністю, а інтервали між введеннями можуть бути збільшені в порівнянні з нормальними.

Пацієнти літнього віку.

Для пацієнтів літнього віку початкова доза повинна бути нижчою за звичайну, і дозу слід титрувати індивідуально, залежно від відповідної реакції. Оскільки у пацієнтів літнього віку морфін виділяється повільніше, може знадобитися зменшення загальної добової дози, якщо пацієнт безперервно отримує морфін.

Припинення терапії

Після раптового припинення застосування опіоїдів можливий розвиток синдрому абстиненції. Тому перед припиненням лікування дозу слід поступово зменшувати.

Як відкрити ампулу:

1. Повернути ампулу кольоровою точкою до себе. Злегка постукати пальцем по верхній частині ампули, щоб розчин спустився в нижню частину ампули (мал. 1).
2. Утримуючи нижню частину ампули в одній руці, іншою рукою натиснути на верхню частину ампули в напрямку від кольорової крапки (мал. 2).

мал. 1 мал. 2

Не можна використовувати розчин, що містить видимі частки.

Лікарський засіб призначений тільки для одноразового використання; невикористаний залишок розчину слід знищити.

Діти

Морфін слід застосовувати з обережністю при лікуванні дітей грудного та раннього віку, оскільки вони більш чутливі до опіоїдів, через низьку масу тіла (див. також розділ «Особливості застосування»).

Передозування

Симптоми.

Основним симптомом передозування морфіну є гіповентиляція; частота дихання або об'єм дихання, або і те й інше зменшуються, пацієнт стає синюшним, верхні дихальні шляхи блокуються через блокування м'язів голосових зв'язок і язика. Дихання стає нерегулярним, що в кінцевому підсумку викликає апное. Рівень свідомості знижується; пацієнт сонний або без свідомості. Очні зіниці звужуються, хоча через асфіксію вони можуть розширюватися. Тонус поперечносмугастих м'язів нижче звичайного, шкіра холодна і волога. Дихальна недостатність може призвести до летального наслідку. У пацієнта можуть бути брадикардія і гіпотензія. Можлива аспіраційна пневмонія. Значне передозування може призвести до колапсу кровообігу і до зупинки серця.

Лікування.

При лікуванні передозування слід звернути увагу на адекватність дихання. При необхідності для підтримки дихання слід використовувати штучну вентиляцію. Симптоми передозування морфіну можна зняти за допомогою налоксону. В цьому випадку слід враховувати коротку дію налоксону — 1—3 години. Стан пацієнта при передозуванні слід контролювати протягом тривалого часу, і, при необхідності, налоксон слід вводити в декількох дозах або у вигляді безперервної інфузії. Під час лікування передозування слід враховувати, що налоксон викликає гострі симптоми відміни у пацієнтів з опіоїдною залежністю.

Побічні реакції

Побічні реакції представлені нижче відповідно до класифікації систем органів, а також за частотою виникнення (MedDRA): дуже часто (≥ 1/10), часто (від ≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100), рідко (від ≥ 1/10 000 до < 1/1000), дуже рідко (< 1/10 000), частота невідома (не можна визначити за наявними даними).

З боку імунної системи: частота невідома — анафілактоїдні реакції.

З боку психіки: частота невідома — залежність.

З боку нервової системи: часто — втома, сонливість, запаморочення; нечасто — гіповентиляція (через пригнічення центральної нервової системи), ейфорія, легке запаморочення, головний біль, порушення сну, неспокій, минущі галюцинації, плутанина свідомості, порушення балансу, порушення зору, збільшення внутрішньочерепного тиску, зміни настрою, ажитація, тремор, м'язові посмикування, судоми, ригідність м'язів; дуже рідко —— високі дози можуть викликати порушення центральної нервової системи, яке може проявитися у вигляді судом; частота невідома — алодинія, гіпералгезія (див. розділ «Особливості застосування»), гіпергідроз.

З боку кишково-шлункового тракту: часто — запор, нудота, блювання; нечасто — сухість у роті.

З боку печінки та/або жовчовивідної системи: дуже рідко ‒ спазми жовчовивідних шляхів.

З боку серця: рідко — брадикардія, тахікардія, посилене серцебиття.

З боку судинної системи: нечасто ‒ гіпотензія, гіпертензія, почервоніння обличчя; дуже рідко ‒ флебіт (після парентерального введення).

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння : рідко — гіповентиляція; дуже рідко — набряк легенів.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: дуже часто — затримка сечі після епідурального введення; часто — затримка сечі після парентерального введення.

Порушення при вагітності, у пренатальний та перинатальний період: нечасто — симптоми відміни у новонароджених, матері яких отримували морфін під час вагітності, наприклад: занепокоєння, блювання, підвищений апетит, збудження, гіперактивність, озноб або тремор, закладеність носа, судоми, пронизливий плач.

З боку шкіри та підшкірних тканин: дуже рідко ‒ свербіж, кропивниця, висип, еритема та потовщення в місці ін'єкції після внутрішньовенного введення.

З боку скелетно-мʼязової та сполучної тканини: дуже рідко —міоклонус.

Загальні порушення та реакції в місці введення: нечасто — психічна та фізична залежність; дуже рідко — анафілактична реакція; частота невідома — синдром відміни лікарського засобу (абстиненція).

У рідких випадках буває гіпотермія, зниження лібідо або імпотенція, алергічні реакції.

Лікарська залежність і синдром відміни (абстиненції).

Застосування опіоїдних анальгетиків може бути пов'язано з розвитком фізичної та/або психологічної залежності або толерантності. Абстинентний синдром може бути викликаний різким припиненням застосування опіоїдів або введенням опіоїдних антагоністів, а іноді може виникнути між застосуванням доз. Щодо лікування при асбтинентному синдромі див. у розділі «Особливості застосування». Фізичними симптомами відміни є: ломота в тілі, тремор, синдром неспокійних ніг, діарея, коліки в черевній порожнині, нудота, грипоподібні симптоми, тахікардія і мідріаз. Психічними симптомами можуть бути дисфоричний настрій, тривожність і дратівливість. У разі лікарської залежності часто виникає «прагнення до прийому».

Термін придатності Морфін Калцекс

3 роки.

Не застосовувати після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.

Після відкриття ампули лікарський засіб необхідно застосувати негайно.

Термін придатності після розведення.

Хімічна та фізична стабільність розчину була продемонстрована протягом 28 годин за умови зберігання при 25 °С та при температурі від 2 °С до 8 °С.

З мікробіологічної точки зору, розведені розчини слід використовувати негайно. Якщо вони не використанні негайно, то за тривалість та умови зберігання до застосування відповідальність несе користувач, та зазвичай тривалість зберігання не повинна перевищувати 24 години при температурі 2 °С—8 °С, якщо тільки розчинення не проводилося у контрольованих та валідованих асептичних умовах.

Умови зберігання Морфін Калцекс

Не потребує спеціальних умов зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці для захисту від дії світла. Не заморожувати.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Несумісність.

Солі морфіну чутливі до змін рН та можуть випасти в осад у лужному середовищі.

Сполуки, які несумісні із солями морфіну, включають амінофілін, барбітурати натрію, фенітоїн та ранітидину гідрохлорид.

Упаковка

По 1 мл, 5 мл, або 10 мл в ампулі із безкольорового скла І гідролітичного класу з маркувальними кільцями та крапкою розламу.

По 5 ампул в контурній чарунковій упаковці (піддоні) із полівінілхлоридної плівки.

По 1 або 2 контурні чарункові упаковки (піддони) разом з інструкцією для медичного застосування в пачці із картону з контролем першого відкриття у вигляді стикера на кожній частині пачки, що відкривається.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

Виробник, який відповідає за випуск серії:

АТ «Калцекс».

Місцезнаходження виробника

Вул. Крустпілс, 71Е, Рига, LV-1057, Латвія.

Заявник.

АТ «Калцекс».

Місцезнаходження заявника.

Вул. Крустпілс, 53, Рига, LV-1057, Латвія.