Коріпрен таблетки

Коріпрен інструкція із застосування

Офіційна інструкція лікарського засобу Коріпрен таблетки 20 мг/20 мг. Опис та застосування Korіpren, аналоги та відгуки. Інструкція Коріпрен таблетки затверджена виробником.

Склад

діючі речовини: еnalapril, lercanidipine;

одна таблетка містить: еналаприлу малеату 20 мг (відповідає еналаприлу 15,29 мг), лерканідипіну гідрохлориду 20 мг (відповідає лерканідипіну 18,88 мг);

допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, натрію крохмальгліколят (тип А), повідон (К 30), натрію гідрокарбонат, магнію стеарат;

оболонка: опудрювач 02F23516;

вміст опудрювача 02F23516: гіпромелоза 5сР, титану діоксид (Е 171), макрогол 6000, заліза оксид жовтий (Е 172), тальк, заліза оксид червоний (E 172).

Лікарська форма

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості: оранжеві, круглі, двоопуклі, вкриті плівковою оболонкою таблетки, діаметром 12 мм.

Фармакотерапевтична група

Інгібітори АПФ та блокатори кальцієвих каналів. Еналаприл та лерканідипін.

Код АТХ С09В В02.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Коріпрен 20 мг/20 мг — це фіксована комбінація інгібітора АПФ (еналаприлу 20 мг) та блокатора кальцієвих каналів (лерканідипіну 20 мг) — двох антигіпертензивних сполук з комплементарним механізмом дії для контролю артеріального тиску у пацієнтів з гіпертонічною хворобою.

Комбінація еналаприлу та лерканідипіну виявляє сукупний антигіпертензивний ефект, зниження артеріального тиску відбувається більшою мірою, ніж при застосуванні компонентів окремо.

В ході клінічних досліджень було доведено, що зниження систолічного тиску було більш значним при застосуванні фіксованої комбінації еналаприлу та лерканідипіну, аніж при застосуванні монопрепарату. Різниця на користь комбінації складала 3,9 мм. рт. ст. при прийомі еналаприлу та 6,2 мм. рт. ст при прийомі лерканідипіну.

В ході клінічних досліджень було доведено, що зниження діастолічного тиску було більш значним при застосуванні фіксованої комбінації еналаприлу та лерканідипіну, аніж при застосуванні монопрепарату. Різниця на користь комбінації складала 3,9 мм. рт. ст. при прийомі еналаприлу та 2,2 мм. рт. ст при прийомі лерканідипіну.

Еналаприлу малеат — сіль малеїнової кислоти та еналаприлу, похідна двох амінокислот — L-аланінової і L-піролідин-α-карбонової. Ангіотензинперетворювальний фермент (АПФ) є пептидилдипептидазою, яка каталізує перетворення ангіотензину I у вазопресорний агент ангіотензину II. Після абсорбції еналаприл гідролізується до еналаприлату, який пригнічує АПФ. Інгібування АПФ призводить до зниження ангіотензину II в плазмі, що призводить до підвищення активності реніну в плазмі (внаслідок усунення негативного зворотного зв'язку виділення реніну) та зниження секреції альдостерону. Оскільки АПФ є ідентичним кіназі II, еналаприл може також інгібувати деградацію брадикініну, потужного вазодепресорного пептиду. Однак роль цього механізму в терапевтичних ефектах еналаприлу все ще є не вивченою.

Незважаючи на те, що до механізму, за допомогою якого еналаприл знижує артеріальний тиск, головним чином, відносять супресію ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, еналаприл є гіпотензивним навіть для пацієнтів з низькими рівнями реніну. Призначення еналаприлу знижує артеріальний тиск без значного підвищення частоти серцевих скорочень у гіпертензивних пацієнтів, які знаходяться і в положенні лежачи на спині, і в положенні стоячи. Симптоматична постуральна артеріальна гіпотензія — рідкісне явище. У деяких пацієнтів вона може потребувати кількох тижнів лікування для досягнення оптимального контролю артеріального тиску. Раптова відміна еналаприлу не призводить до швидкого підвищення артеріального тиску.

Ефективне інгібування активності АПФ відбувається зазвичай через 2—4 години після перорального прийому однієї дози еналаприлу. Початок гіпотензивної дії, як правило, спостерігався через одну годину з максимальним зниженням артеріального тиску через 4—6 годин після прийому. Тривалість дії дозозалежна, але при рекомендованих дозах гіпотонічний і гемодинамічний ефекти тривали щонайменше 24 години.

У гемодинамічних дослідженнях пацієнтів з есенціальною гіпертензією зниження артеріального тиску супроводжувалося зменшенням периферичного опору артерій зі збільшенням серцевого викиду і незначним прискоренням серцевого ритму або без такого.

Після прийому еналаприлу нирковий кровотік підвищується, тоді як швидкість гломерулярної фільтрації залишається без змін. Ознак затримки натрію або води не спостерігається. Однак у пацієнтів з низькою швидкістю гломерулярної фільтрації до лікування швидкість гломерулярної фільтрації, як правило, підвищується.

Після прийому еналаприлу в ході короткострокових досліджень у хворих на цукровий діабет та пацієнтів без діабету з захворюванням нирок спостерігалося зниження альбумінурії та екскреції з сечею IgG і загального білка.

Інгібітори АПФ і блокатори рецепторів ангіотензину II не слід одночасно застосовувати пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Лерканідипін є антагоністом кальцію дигідропіридинової групи та інгібує трансмембранне надходження кальцію до серцевого м'яза і гладких м'язів. Механізм гіпотензивної дії заснований на безпосередній релаксаційній дії на судинні гладкі м'язи, що, таким чином, знижує загальну периферичну резистентність. Завдяки високому коефіцієнту мембранного поділу лерканідипін чинить пролонговану гіпотонічну дію і не виявляє негативних міотропних ефектів внаслідок його високої судинної селективності.

Оскільки вазодилатація, що продукується лерканідипіном, починається поступово, гостра артеріальна гіпотензія з рефлекторною тахікардією рідко спостерігається у гіпертензивних пацієнтів.

Як і щодо інших асиметричних 1,4-дигідропіридинів, гіпотонічна активність лерканідипіну, головним чином, є наслідком його (S)-енантіомера.

Фармакокінетика.

Фармакокінетичні взаємодії при супутньому призначенні еналаприлу та лерканідипіну не спостерігалися.

Фармакокінетика еналаприлу

Абсорбція. Еналаприл швидко абсорбується, пік сироваткової концентрації досягається в межах однієї години. Ступінь всмоктування еналаприлу малеату при прийомі всередину становить приблизно 60 %. Наявність їжі в шлунково-кишковому тракті на абсорбцію еналаприлу не впливає.

Розподіл. Після абсорбції еналаприл швидко і екстенсивно гідролізується в еналаприлат —сильний інгібітор АПФ. Пік сироваткової концентрації еналаприлату досягається через 3—4 години після перорального прийому дози еналаприлу малеату. Ефективний період напіввиведення для акумуляції еналаприлату після багаторазового дозування еналаприлу становить 11 годин. У осіб з нормальною функцією нирок концентрації еналаприлату в сироватці крові у стабільному стані досягаються через 4 дні лікування.

У межах усього діапазону терапевтичних концентрацій 60 % еналаприлату зв’язується з білками сироватки крові.

Метаболізм. Крім конверсії в еналаприлат, даних про значний метаболізм еналаприлу немає.

Виведення. Екскреція еналаприлату в основному здійснюється нирками. Основними компонентами сечі є еналаприлат, що становить приблизно 40 % дози, і еналаприл, що не піддався трансформації або метаболізму (приблизно 20 %).

Період напіввиведення (Т1/2) еналаприлу при курсовому застосуванні препарату внутрішньо складає 11 годин.

Ниркова недостатність. Експозиція еналаприлу та еналаприлату підвищена у пацієнтів з нирковою недостатністю. У пацієнтів з порушенням функції нирок помірного або середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 40—60 мл/хв) рівноважна концентрація AUC еналаприлату приблизно в два рази вища, ніж у пацієнтів з нормальною нирковою функцією, після прийому дози 5 мг раз на добу. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну £ 30 мл/хв) AUC збільшено приблизно в 8 разів. Ефективний період напіввиведення еналаприлату після багаторазового прийому еналаприлу подовжується при такому рівні ниркової недостатності, досягнення рівноважної концентрації затримується.

Еналаприл може бути виведений з кровообігу через гемодіаліз. Кліренс діалізу 62 мл/хв.

Фармакокінетика лерканідипіну

Абсорбція. Лерканідипін повністю абсорбується після перорального прийому, а піковий рівень в плазмі досягається приблизно через 1,5—3 години. Два енантіомери лерканідипіну показали ідентичні профілі рівнів у плазмі крові: час досягнення пікової концентрації у плазмі є ідентичним; і як пікова концентрація в плазмі, так і AUC в середньому в 1,2 раза вищі для (S)-енантіомера. Елімінація напіврозпаду двох енантіомерів в основному однакова. In vivo не спостерігається взаємозамінності двох енантіомерів.

Внаслідок вираженого метаболізму першого проходження абсолютна біодоступність перорального лерканідипіну, прийнятого після їди, становить приблизно 10 %. Однак біодоступність при прийомі здоровими добровольцями натще знижується до 1/3 від вищевказаного значення. Біодоступність лерканідипіну після перорального прийому підвищується в 4 рази при прийомі його не пізніше ніж через 2 години після прийому їжі з високим вмістом жиру. Отже, препарат потрібно призначати до прийому їжі.

Розподіл. Розподіл із плазми в тканини і органи є швидким та екстенсивним.

Зв’язування з білками плазми перевищує 98 %. Оскільки рівні білка знижені у пацієнтів з тяжкою нирковою або печінковою дисфункцією, вміст вільних фракцій лерканідипіну може бути вищий.

Метаболізм. Лерканідипін екстенсивно метаболізується СYР3А4; жодних продуктів метаболізму не виявляється ні в сечі, ні у фекаліях. Переважно лерканідипін перетворюється в неактивні метаболіти, і приблизно 50 % дози екскретується з сечею.

Експерименти in vitro з людськими мікросомами печінки показали, що лерканідипін демонструє незначне інгібування двох ферментів СYР3А4 і СYР2D6 при концентраціях, в 160 і 40 разів вищих, ніж піковий рівень в плазмі, який досягається після прийому дози 20 мг. Крім того, вивчення взаємодії у людини показало, що лерканідипін не модифікує плазмові рівні мідазоламу (типового субстрату СYР3А4) або метопрололу (типового субстрату СYР2D6). Тому очікується, що застосування лерканідипіну в терапевтичних дозах не буде призводити до інгібування біотрансформації лікарських засобів, які метаболізуються СYР3А4 або СYР2D6.

Виведення. Елімінація, головним чином, здійснюється шляхом біотрансформації.

Середній час термінальної елімінації, за розрахунками, становить 8—10 годин. Внаслідок високої спорідненості з ліпідними мембранами, терапевтична активність триває протягом 24 годин. Після повторного прийому кумуляція не спостерігається.

Лінійність/нелінійність. При пероральному прийомі лерканідипіну його плазмовий рівень не є прямо пропорційним дозі (нелінійна кінетика). Після прийому 10, 20 або 40 мг співвідношення пікових концентрацій в плазмі було 1:3:8, а площ під фармакокінетичною кривою «концентрація-час» в плазмі — у співвідношенні 1:4:18, що вказує на прогресивну насиченість ефекту первинного проходження через печінку. Відповідно, біодоступність підвищується зі збільшенням дози.

Особливі групи пацієнтів. Було показано, що фармакокінетика лерканідипіну у пацієнтів літнього віку та у пацієнтів зі слабкою до помірної нирковою або печінковою дисфункцією є подібною до такої, що спостерігається в загальній популяції пацієнтів. Пацієнти з тяжкою нирковою дисфункцією або пацієнти, які залежать від діалізу, продемонстрували більш високі концентрації препарату (приблизно 70 %). У пацієнтів з помірним і тяжким ураженням печінки системна біодоступність лерканідипіну, ймовірно, підвищена, оскільки він метаболізується головним чином у печінці.

Клінічні характеристики

Коріпрен Показання

Есенціальна артеріальна гіпертензія.

Протипоказання

— Підвищена чутливість до будь-якої діючої речовини (еналаприлу або лерканідипіну), до будь-якого інгібітору ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) або до інших дигідропіридинів, або будь-якого іншого компонента цього лікарського засобу.

— Наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку, пов’язаного з попереднім лікуванням інгібіторами АПФ.

— Спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк.

— Вагітність або планування вагітності (див. «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

— Одночасне застосування з препаратами, що містять аліскірен, у разі наявності цукрового діабету чи ниркової недостатності (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м2).

— Обструкція відтоку з лівого шлуночка, у тому числі при стенозі аорти.

— Нелікована застійна серцева недостатність.

— Нестабільна стенокардія.

— Застосування протягом одного місяця після інфаркту міокарда.

— Тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну < 30 мл /хв), у т.ч. у пацієнтів, які знаходяться на гемодіалізі.

— Тяжка печінкова недостатність.

При супутньому прийомі:

• сильних інгібіторів СYР3А4;

• циклоспорину;

• соку грейпфрута.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Гіпотензивний ефект Коріпрену може бути потенційований іншими лікарськими засобами, що знижують артеріальний тиск, такими як діуретичні засоби, β-блокатори, α-блокатори тощо. Крім того, нижчезазначені взаємодії спостерігалися при застосуванні одного з компонентів комбінованого препарату.

Еналаприлумалеат

Подвійне блокування ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС)

Дані клінічних випробувань показали, що подвійне блокування ренін-ангіотензин-альдостеронової системі (РААС) шляхом застосування комбінації інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену пов'язане з більш високою частотою побічних ефектів, таких як гіпотензія, гіперкаліємія і порушення функції нирок (в тому числі гостра ниркова недостатність), в порівнянні з такою при застосуванні одного препарату, що діє на РААС.

Калій зберігаючі діуретики або добавки калію

Інгібітори АПФ зменшують втрату калію, викликану діуретиками. Калійзберігаючі діуретики (наприклад спіронолактон, еплеренон, триамтерен або амілорид), добавки калію або замінники солі, що містять калій, можуть призвести до значного підвищення рівня калію в сироватці крові. Якщо показане їх одночасне застосування у зв’язку з гіпокаліємією, їх слід використовувати з обережністю та під контролем рівня калію в сироватці крові.

Діуретики ( тіазидні або петльові діуретики)

Застосування високих доз діуретиків на початку прийому еналаприлу може призвести до зменшення об'єму циркулюючої крові і ризику виникнення гіпотензії. Гіпотензивні ефекти можна зменшити шляхом припинення прийому діуретика, збільшення споживання води або солі або застосування низьких доз еналаприлу.

Інші антигіпертензивні засоби

Одночасне застосування цих препаратів може посилювати гіпотензивну дію еналаприлу. Одночасне застосування з нітрогліцерином та іншими нітратами або іншими судинорозширювальними засобами може призвести до ще більшого зниження артеріального тиску.

Літій

Під час супутнього застосування препаратів літію з інгібіторами АПФ спостерігалося оборотне підвищення концентрації літію в сироватці крові і його токсичність. Одночасне застосування тіазидних діуретиків з інгібіторами АПФ може призвести до підвищення рівня літію та підвищення ризику токсичності літію. Призначати еналаприл з літієм не рекомендується, але якщо така комбінація виявляється необхідною, слід проводити ретельний моніторинг рівня літію в сироватці крові.

Трициклічні антидепресанти/ антипсихотичні препарати/ анестетики/ наркотики

Одночасне застосування деяких анестетиків, трициклічних антидепресантів і антипсихотичних засобів з інгібіторами АПФ може призвести до подальшого зниження рівня артеріального тиску.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи селективні інгібіторициклооксигенази -2 (ЦОГ-2)

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), можуть зменшити ефект діуретиків та інших антигіпертензивних лікарських засобів. Тому антигіпертензивний ефект антагоністів рецепторів ангіотензину II або інгібіторів АПФ може бути ослаблений НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2.

Спільне застосування НПЗП (у тому числі інгібіторів ЦОГ-2) і антагоністів рецепторів ангіотензину II або інгібіторів АПФ спричиняє адитивний ефект на підвищення рівня калію в сироватці крові і може призвести до погіршення функції нирок. Ці ефекти зазвичай оборотні. Рідко може виникати гостра ниркова недостатність, особливо у пацієнтів з порушеною функцією нирок (наприклад літніх людей або пацієнтів з явищами дегідратації, в тому числі внаслідок терапії діуретиками). Таким чином, комбінацію вказаних препаратів хворим з порушеною функцією нирок слід застосовувати з особливою обережністю. Пацієнти повинні отримувати достатню кількість рідини, також слід приділяти особливу увагу моніторингу функції нирок після початку супутньої терапії та періодично протягом періоду лікування.

Препарати золота

Рідко у хворих, які отримували ін'єкційні препарати, що містять золото (натрію ауротіомалат) і супутню терапію інгібіторами АПФ, включаючи еналаприл, виникали нітритоїдні реакції (симптоми включають почервоніння обличчя, нудоту, блювання і гіпотензію).

Інгібітори mTOR (мішені рапаміцину у ссавців)

Супутній прийом інгібіторів mTOR (наприклад темсиролімус, сиролімус, еверолімус) може підвищувати ризик виникнення ангіоневротичного набряку (див. «Особливості застосування»).

Симпатоміметики
Симпатоміметики можуть зменшити антигіпертензивні ефекти інгібіторів АПФ.

Протидіабетичні препарати

Епідеміологічні дослідження показали, що спільне застосування інгібіторів АПФ і протидіабетичних лікарських засобів (інсулін, пероральні гіпоглікемічні засоби) може призвести до посилення глюкозознижувального ефекту з ризиком розвитку гіпоглікемії. Це явище більш ймовірне протягом перших тижнів комбінованого лікування та у пацієнтів з нирковою недостатністю.

Алкоголь
Алкоголь посилює гіпотензивну дію інгібіторів АПФ.

Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики і b -адрено блокатори

Еналаприл можна безпечно приймати одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (в кардіологічних дозах), тромболітиками та b-адреноблокаторами.

Лерканідипін

Інгібітори CYP3A4

Оскільки лерканідипін метаболізується під дією ферменту CYP3A4, одночасне застосування інгібіторів та індукторів CYP3A4 може впливати на метаболізм та виведення лерканідипіну.

Комбінований прийом лерканідипіну з сильними інгібіторами CYP3A4 (такими як кетоконазол, ітраконазол, ритонавір, еритроміцин, тролеандоміцин) протипоказаний.

Дослідження взаємодії з кетоконазолом, сильним інгібітором CYP3A4, продемонструвало помітне підвищення рівня лерканідипіну в плазмі (15-кратне збільшення площі під кривою концентрація-час (AUC) препарату і 8-кратне збільшення Cmax еутомеру S-лерканідипіну).

Циклоспорин
Циклоспорин і лерканідипін не слід приймати одночасно. При спільному їх застосуванні спостерігалося підвищення плазмової концентрації обох препаратів. Дослідження, проведене за участю здорових молодих добровольців, не показало ніяких змін рівня лерканідипіну в плазмі після прийому циклоспорину через 3 години після застосування лерканідипіну, але показник AUC циклоспорину збільшився на 27%. Спільне введення лерканідипіну з циклоспорином викликало 3-кратне зростання рівня лерканідипіну в плазмі і збільшення AUC циклоспорину на 21 %.

Грейпфрутовий сік

Лерканідипін не слід приймати разом з грейпфрутовим соком.

Що стосується інших дигідропіридинів, метаболізм лерканідипіну може бути пригнічений під впливом грейпфрутового соку, що призводить до підвищення його системної доступності та, як наслідок, посилення гіпотензивного ефекту.

Алкоголь

Слід уникати вживання алкоголю, оскільки він може посилювати ефект антигіпертензивних судинорозширювальних препаратів.

Субстрати CYP3A4

Необхідно бути обережним при призначенні спільного прийому лерканідипіну з іншими субстратами CYP3A4, такими як терфенадин, астемізол, антиаритмічні препарати III класу, наприклад аміодарон, хінідин.

Індуктори CYP3A4

До спільного застосування лерканідипіну з індукторами CYP3A4, такими як протисудомні препарати (наприклад фенітоїн, карбамазепін) і рифампіцин, слід підходити з обережністю, тому що антигіпертензивний ефект лерканідипіну може при цьому знижуватись. Тому артеріальний тиск слід контролювати частіше, ніж зазвичай.

Дигоксин

Спільний прийом 20 мг лерканідипіну у пацієнтів, що тривалий час перебувають на лікуванні бета-метилдигоксином, не показав ніяких ознак фармакокінетичної взаємодії. У здорових добровольців, що перебували на лікуванні дигоксином, після введення 20 мг лерканідипіну відмічалось середнє підвищення Cmax дигоксину на 33 %, тоді як AUC та нирковий кліренс були значно змінені. У разі супутнього прийому дигоксину необхідний ретельний моніторинг клінічних ознак токсичності дигоксину.

Мідазолам
У літніх добровольців одночасний пероральний прийом 20 мг мідазоламу призводив до посилення абсорбції лерканідипіну (приблизно на 40 %) і зниження швидкості його абсорбції (Tmax збільшився з 1,75 до 3 годин). Жодних змін концентрації мідазоламу не спостерігалось.

Метопролол
Коли лерканідипін застосовувався спільно з метопрололом — бета-блокатором, який виводиться переважно печінкою — біодоступність метопрололу не змінювалася, тоді як біодоступність лерканідипіну знижувалась на 50 %. Цей ефект може бути обумовлений зниженням печінкового кровотоку, викликаного ß-адреноблокаторами, і, отже, може виникати при застосуванні інших препаратів цього класу. Тим не менш, лерканідипін можна безпечно призначати одночасно з ß-адреноблокаторами.

Циметидин
Одночасне застосування циметидину в дозі 800 мг на добу не викликає значних змін рівня лерканідипіну в плазмі, але при прийомі більш високих доз слід дотримуватися обережності, оскільки біодоступність лерканідипіну і, отже, його гіпотензивний ефект можуть підвищуватись.

Флуоксетин
У дослідженні взаємодії з флуоксетином (інгібітором CYP2D6 і CYP3A4), проведеному серед здорових добровольців віком 65 ± 7 років (середнє значення ± СВ), не було виявлено клінічно значущих змін фармакокінетики лерканідипіну.

Симвастатин
Коли лерканідипін в дозі 20 мг неодноразово застосовувався спільно з симвастатином в дозі 40 мг, AUC лерканідипіну суттєво не змінювалась, тоді як AUC симвастатину збільшилася на 56 %, а його основного активного метаболіту (β-гідроксикислоти) — на 28 %. Малоймовірно, що такі зміни мають клінічне значення. Жодної взаємодії не очікується, якщо лерканідипін приймають вранці, а симвастатин — увечері, як зазначено для такого препарату.

Варфарин
Спільне застосування 20 мг лерканідипіну натще в здорових добровольців не змінювало фармакокінетики варфарину.

Діти

Дослідження лікарської взаємодії проводилися тільки за участю дорослих.

Особливості застосування

Симптоматична гіпотензія

У пацієнтів з неускладненою гіпертензією симптоматична гіпотензія — явище рідкісне. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які отримують еналаприл, симптоматична гіпотензія розвивається частіше, якщо у них зменшено об’єм циркулюючої крові, наприклад, внаслідок прийому діуретиків, безсольової дієти, діалізу, діареї або блювання. У пацієнтів із серцевою недостатністю (яка супроводжується або не супроводжується нирковою недостатністю), спостерігалася симптоматична гіпотензія. Симптоматична гіпотензія можлива у пацієнтів з тяжкими формами серцевої недостатності, що спостерігається при прийомі високих доз петльових діуретиків, при гіпонатріємії або функціональній нирковій недостатності. У цих пацієнтів терапію слід починати під контролем лікаря, і пацієнти повинні чітко дотримуватися режиму лікування щоразу, коли змінюється доза еналаприлу і/або діуретичних засобів. Подібні застереження необхідні для пацієнтів з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярними захворюваннями, у яких надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

У разі виникнення артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти на спину і при необхідності ввести внутрішньовенно ізотонічний розчин у вигляді інфузії. Минуща гіпотензивна реакція не є протипоказанням до подальшого призначення препарату у відповідному дозуванні. Лікування може бути продовжене без ускладнень після того, як тиск крові підвищиться після відновлення об’єму рідини в організмі. У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю з нормальним або низьким рівнем артеріального тиску при прийомі еналаприлу може спостерігатися додаткове зниження загального артеріального тиску. Цей ефект може бути передбачений і, як правило, не є причиною для відміни лікування. Якщо артеріальна гіпотензія стає симптоматичною, може виникнути необхідність у зниженні дози та/або скасуванні діуретичних засобів та/або еналаприлу.

Синдром слабкості синусового вузла

З обережністю слід призначати препарат пацієнтам із синдромом слабкості синусового вузла (якщо не імплантований кардіостимулятор).

Дисфункція лівого шлуночка та ішемічна хвороба серця

Незважаючи на те, що контрольовані дослідження гемодинаміки не виявили порушення функції шлуночків, слід з обережністю застосовувати блокатори кальцієвих каналів при лікуванні пацієнтів з дисфункцією лівого шлуночка. Вірогідно, що застосування деяких дигідропіридинів короткої дії може асоціюватися з підвищеним серцево-судинним ризиком у пацієнтів з ішемічною хворобою серця. Незважаючи на те, що лерканідипін належить до препаратів пролонгованої дії, його необхідно з обережністю призначати таким пацієнтам. У рідкісних випадках застосування деяких дигідропіридинів може спричинити прекордіальний біль або стенокардію. Дуже рідко у пацієнтів з попередньою стенокардією можливе підвищення частоти, тривалості або тяжкості таких нападів. Можуть спостерігатися окремі випадки інфаркту міокарда.

Застосування при порушенні функції нирок

Особлива обережність потрібна при призначенні еналаприлу пацієнтам з незначними або помірними порушеннями функції нирок. Постійний моніторинг калію та креатиніну в сироватці крові під час лікування еналаприлом є частиною медичної допомоги цим пацієнтам. Повідомлення про ниркову недостатність, пов'язану з застосуванням еналаприлу, стосувалися, головним чином, пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю або з основним захворюванням нирок, включаючи стеноз ниркової артерії. У разі своєчасної діагностики та відповідного лікування ниркова недостатність, спричинена застосуванням еналаприлу, зазвичай є оборотною. У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією без попереднього захворювання нирок поєднання еналаприлу з діуретичним засобом може спричинити підвищення сечовини і креатиніну в сироватці крові. Може бути потрібне зниження дози еналаприлу і/або відміна діуретика препарату. У таких випадках слід враховувати можливість стенозу ниркової артерії.

Реноваскулярна гіпертензія

Пацієнти з двобічним стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки особливо схильні до розвитку артеріальної гіпотензії або ниркової недостатності при терапії інгібіторами АПФ. Втрата функції нирок можлива вже при мінімальних змінах рівня креатиніну в сироватці крові. У цих хворих, терапію слід розпочинати під ретельним лікарським наглядом з низьких доз і обережного їх титрування та моніторингу функції нирок.

Ниркова трансплантація

Немає досвіду застосування лерканідипіну або еналаприлу пацієнтам, які нещодавно перенесли трансплантацію нирок. Отже, лікування цих пацієнтів Коріпреном не рекомендується.

Подвійна блокада ренін -ангіотензин- альдостеронової системи (РААС)

Існують дані, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену збільшує ризик розвитку гіпотензії, гіперкаліємії і зниження функції нирок (в тому числі гострої ниркової недостатності). В зв’язку з цим подвійне блокування за допомогою комплексних інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується. Якщо застосування таких комбінацій вважається абсолютно необхідним, терапію потрібно проводити тільки під наглядом фахівця і в умовах ретельного моніторингу функцій нирок, артеріального тиску та рівня електролітів. Інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину II не слід застосовувати в поєднанні з аліскіреном пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Печінкова недостатність

Антигіпертензивний ефект лерканідипіну може посилюватися у пацієнтів з порушеною функцією печінки.

Рідко застосування інгібіторів АПФ асоціюється із синдромом, який починається з холестатичної жовтяниці або гепатиту і прогресує до некрозу печінки, що швидко розвивається, іноді — летального. Механізм цього синдрому невідомий.

Пацієнти, які отримують АПФ-інгібітори та в яких проявилися жовтяниця чи помітне підвищення печінкових ферментів, повинні припинити лікування АПФ-інгібіторами та бути під відповідним медичним наглядом.

Нейтропенія/агранулоцитоз

У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, спостерігається нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія і анемія. Нейтропенія рідко розвивається у пацієнтів з нормальною нирковою функцією і без особливих факторів ризику. Еналаприл слід застосовувати з особливою обережністю пацієнтам із судинним колагенозом, які приймають імунодепресивні засоби, алопуринол, прокаїнамід, або при наявності декількох з цих факторів ризику, особливо при попередньому порушенні функції нирок. У деяких з цих пацієнтів спостерігаються серйозні інфекції, які іноді не реагують на інтенсивне застосування антибіотиків. При застосуванні еналаприлу у таких пацієнтів рекомендується регулярно контролювати лейкоцитарну формулу, а хворих слід проінструктувати щодо необхідності повідомляти свого лікаря про будь-які ознаки інфекції.

Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк

Повідомлялось про випадки ангіоневротичного набряку (набряк Квінке) з поширенням на обличчя, кінцівки, губи, язик, голосову щілину і/або гортань у пацієнтів, які отримували лікування інгібіторами АПФ, включаючи еналаприл. Це може трапитися в будь-який час лікування. У таких випадках необхідно негайно припинити прийом еналаприлу. Пацієнти повинні перебувати під ретельним контролем до виписки зі стаціонару для того, щоб переконатися, що симптоми повністю зникли. Навіть у разі, коли виникає набряк лише язика без респіраторного дистресу, пацієнти можуть потребувати тривалого спостереження, оскільки лікування антигістамінними препаратами і кортикостероїдами може виявитися недостатнім.

Дуже рідко повідомлялося про летальні наслідки, спричинені ангіоневротичним набряком, включаючи набряк гортані або язика. Пацієнти із набряком язика, голосової щілини або гортані, ймовірно, зазнають обструкції дихальних шляхів, особливо при наявності в анамнезі оперативного втручання на дихальних шляхах.

Якщо набряк язика, голосової щілини або гортані може призвести до обструкції дихальних шляхів, необхідно невідкладно призначати відповідне лікування, включаючи підшкірне введення розчину адреналіну 1:1000 (від 0,3 мл до 0,5 мл) та/або вжити заходів, що забезпечують надходження повітря в дихальні шляхи. Згідно з повідомленнями, при прийомі інгібіторів АПФ частота виникнення набряку Квінке у пацієнтів негроїдної раси набагато вища порівняно з пацієнтами інших рас. У пацієнтів, в анамнезі яких є ангіоневротичний набряк, не пов'язаний з прийомом інгібітору АПФ, може бути набагато більший ризик розвитку ангіоневротичного набряку, якщо вони отримують інгібітор АПФ.

Сумісний прийом інгібіторів АПФ та інгібіторів mTOR (мішені рапаміцину у ссавців), наприклад темсиролімусу, сиролімусу, еверолімусу, може підвищувати ризик виникнення ангіоневротичного набряку.

Анафілактоїдні реакції під час десенсибілізації отрутою перетинчастокрилих

Анафілактоїдні реакції, що загрожують життю, трапляються рідко під час десенсибілізаційної терапії, спрямованої проти отрут для комах і супутнього застосування інгібітору АПФ. Цих реакцій можна уникнути у разі тимчасової відміни інгібітору АПФ перед кожною десенсибілізацією.

Анафілактоїдні реакції під час аферезу ЛНП

Анафілактоїдні реакції, що загрожують життю, рідко спостерігаються при аферезі ліпопротеїдів низької щільності із застосуванням сульфату декстрану та супутнім застосуванням інгібітору АПФ. Цих реакцій можна уникнути у разі тимчасового припинення прийому інгібітора АПФ перед кожним аферезом.

Гіпоглікемія

Необхідний ретельний контроль рівня цукру крові в перший місяць лікування інгібіторами АПФ у пацієнтів із цукровим діабетом, які приймають пероральні цукрознижувальні препарати чи інсулін.

Кашель

У зв’язку із застосуванням інгібіторів АПФ виникає кашель. Як правило, це непродуктивний і стійкий кашель, який зникає після відміни терапії. Кашель, спричинений інгібітором АПФ, потрібно також враховувати при диференційованому діагнозі кашлю.

Хірургічне втручання/анестезія

При серйозному хірургічному втручанні або анестезії із застосуванням засобів, що знижують кров’яний тиск, еналаприл інгібує утворення ангіотензину II, що може призвести до компенсаторної секреції реніну. Якщо артеріальна гіпотензія розвивається в результаті цього механізму, її можна усунути фізичним збільшенням об’єму циркулюючої крові.

Гіперкаліємія

У деяких пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, включаючи еналаприл, спостерігається підвищення калію в сироватці крові. Факторами ризику розвитку гіперкаліємії є: ниркова недостатність, погіршення функції нирок, вік > 70 років, цукровий діабет, інтеркурентні захворювання, зокрема зневоднення, гостра декомпенсована серцева недостатність, метаболічний ацидоз, супутнє застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад спіронолактону, еплеренону, триамтерену або амілориду), прийом добавок калію або замінників солі, що містять калій, супутнє лікування іншими препаратами, що спричиняють підвищення показників сироваткового калію (наприклад гепарином). Застосування добавок калію, калійзберігаючих діуретиків або замінників солі, що містять калій, особливо у пацієнтів з порушеною функцією нирок, може призвести до значного підвищення рівня калію в сироватці крові. Гіперкаліємія може призвести до серйозних, іноді летальних аритмій. Якщо одночасне застосування еналаприлу та будь-якого з вищевказаних препаратів буде визнано доцільним, потрібно проводити регулярний моніторинг сироваткового калію.

Літій

Поєднання прийому літію та еналаприлу, як правило, не рекомендується.

Стимулятори СYР3А4

Стимулятори СYР3А4, такі як антиконвульсанти (наприклад фенітоїн, карбамазепін) та рифампіцин, можуть знижувати рівень лерканідипіну у сироватці крові, тому ефективність препарату може бути нижчою, ніж очікувалося.

Етнічні відмінності

Як і інші інгібітори АПФ, еналаприл, безсумнівно, є менш ефективним для зниження артеріального тиску у пацієнтів негроїдної раси порівняно з пацієнтами, європеоїдної раси, ймовірно, через рівні реніну в плазмі, які часто в популяції пацієнтів з артеріальною гіпертензією негроїдної раси набагато нижчі.

Алкоголь

Слід уникати прийому алкоголю, оскільки така комбінація може потенціювати дію судинорозширювальних гіпотензивних засобів.

Лактоза

Пацієнтам зі спадковою непереносимістю галактози, недостатністю лактази або порушенням всмоктування глюкози-галактози не слід призначати Коріпрен.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Лікарський засіб протипоказано застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти.

Якщо під час лікування цим засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування вагітним.

Застосування лікарського засобу не рекомендується в період годування груддю.

Фертильність.

Відзначено оборотні біохімічні зміни в головці сперматозоїдів, які можуть порушити запліднення у деяких пацієнтів, які проходять лікування блокаторами кальцієвих каналів. У разі, коли повторні запліднення in vitro були безуспішними і коли цьому немає інших пояснень, можливою причиною вважаються блокатори кальцієвих каналів.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Вплив Коріпрену та його компонентів на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами від застосування незначний. Однак необхідно взяти до уваги можливий розвиток запаморочення, астенії, втоми та рідко — сонливості.

Спосіб застосування Коріпрен та дози

Пацієнти, артеріальний тиск яких достатньо контролюється окремо дозою 20 мг еналаприлу та 20 мг лерканідипіну, можуть перейти на прийом препарату з фіксованою комбінацією діючих речовин Коріпрен 20 мг/20 мг.

Таблетки застосовують перорально, рекомендована доза становить 1 таблетку 1 раз на добу. Лікарський засіб слід приймати вранці, як мінімум за 15 хвилин до сніданку. Цей препарат не слід запивати грейпфрутовим соком.

Пацієнти літнього віку. Підбір дози залежить від стану функції нирок.

Дозування при нирковій недостатності:Коріпрен 20 мг/20 мг протипоказаний пацієнтам з тяжким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну <30 мл/хв) або пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі. На початку лікування пацієнтам з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня слід дотримуватись особливої обережності.

Дозування при печінковій недостатності.Коріпрен 20 мг/20 мг протипоказаний пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки. На початку лікування пацієнтам з печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня слід дотримуватись особливої обережності.

Діти

Ефективність і безпека застосування Коріпрену для лікування дітей не встановлені. Препарат не застосовують у педіатричній практиці.

Передозування

В період післяреєстраційного застосування були зареєстровані випадки навмисного передозування еналаприлу/лерканідипіну в дозах від 100 до 1000 мг для кожного з цих препаратів. У таких випадках потрібна була госпіталізація. Повідомлені симптоми (зниження систолічного артеріального тиску, брадикардія, занепокоєння, сонливість і біль у боці) також могли бути пов'язані із супутнім прийомом високих доз інших препаратів (наприклад бета-адреноблокаторів).

Симптоми передозування. Найбільш характерним симптомом передозування еналаприлу є гіпотензія (що виникає приблизно через 6 годин після прийому препарату) з одночасною блокадою РААС і ступор. До симптомів, пов'язаних з передозуванням інгібіторів АПФ, можуть належати судинний шок, порушення електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, серцебиття, брадикардія, запаморочення, неспокій і кашель. Сироваткові рівні еналаприлату, у 100 і 200 разів вищі, ніж зазвичай, спостерігаються після застосування терапевтичних доз еналаприлу 300 мг і 440 мг відповідно.

Як і у разі застосування інших дигідропіридинів, передозування лерканідипіном може викликати надмірну периферичну вазодилатацію з вираженою гіпотензією і рефлекторною тахікардією.

Лікування при передозуванні. Рекомендованим лікуванням передозування еналаприлом є внутрішньовенне інфузійне введення фізіологічного розчину. Якщо виникає гіпотензія, пацієнту слід надати горизонтального положення з низьким узголів’ям. Якщо є можливість, можна використовувати внутрішньовенне введення ангіотензину II та/або катехоламінів. Якщо препарат був прийнятий нещодавно, слід вжити заходів щодо виведення еналаприлу малеату з організму (наприклад, блювання, промивання шлунка, введення адсорбентів і сульфату натрію). Еналаприлат можна видалити з кровотоку шляхом гемодіалізу. Використання кардіостимулятора показане при брадикардії, резистентній до терапії. Слід постійно контролювати показники життєво важливих функцій організму, рівень електролітів та креатиніну сироватки крові.

При передозуванні лерканідипіном у разі розвитку тяжкої гіпотензії, брадикардії і втрати свідомості при застосуванні лерканідипіну може бути корисною підтримка серцево-судинної діяльності з внутрішньовенним введенням атропіну з метою уникнення брадикардії.

З огляду на тривалу фармакологічну дію лерканідипіну, стан пацієнта, який прийняв надмірну дозу, потрібно контролювати щонайменше 24 години. Інформації щодо ефективності діалізу, немає. Оскільки препарат має високу ліпофільність, рівень лерканідипіну в плазмі крові не є інформативним щодо ступеня передозування. Діаліз неефективний.

Побічні реакції

У наведеній нижче таблиці представлено небажані реакції, виявлені у клінічних дослідженнях застосування препарату у таких дозах 10 мг/10 мг, 20 мг/10 мг та 20 мг/20 мг, для яких існує причинно-наслідковий зв’язок із застосуванням препарату. Небажані реакції подано за системно-органними класами MedDRA за такою частотою виникнення: дуже часті (> 1/10), часті (≥1/100 - <1/10), нечасті (≥1/1000 - <1/100), поодинокі (≥1/10000 - <1/1000), рідкісні (<1/10000) та невідомо (не можна визначити за наявними даними).

Про небажані явища, що виникали лише у одного пацієнта, повідомлялося з частотою «поодинокі».

Побічні реакції, що стосуються діючих речовин препарату окремо.

Побічні реакції, про які повідомлялося при використанні одного з окремих компонентів (еналаприлу або лерканідипіну) препарату, можуть бути потенційними побічними ефектами комбінованого препарату, навіть якщо вони не спостерігалися в клінічних випробуваннях або протягом періоду післяреєстраційного застосування.

Еналаприл

З боку кровоносної та лімфатичної системи:

нечасто: анемія (включаючи апластичну та гемолітичну форми);

рідко: нейтропенія, зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, пригнічення функцій кісткового мозку, панцитопенія, лімфаденопатія, аутоімунні захворювання.

З боку ендокринної системи:

невідомо: синдром порушення секреції антидіуретичного гормону.

З боку метаболізму та травної системи:

нечасто: гіпоглікемія.

З боку нервової системи та психічні порушення:

часто: депресія, головний біль;

нечасто: сплутаність свідомості, сонливість, безсоння, підвищена збудливість, парестезії, вертиго;

рідко: аномальні сновидіння, порушення сну.

З боку органів зору:

дуже часто: затуманення зору.

З боку серцево-судинної системи:

дуже часто: запаморочення;

часто: гіпотензія (включаючи ортостатичну гіпотензію), синкопе, біль у грудях, аритмія, стенокардія, тахікардія;

нечасто: ортостатична гіпотензія, прискорене серцебиття, інфаркт міокарда чи гостре порушення мозкового кровообігу*, можливо, вторинне по відношенню до надмірної артеріальної гіпотензії у пацієнтів з високим ризиком;

рідко: синдром Рейно.

* Частота виникнення була порівнянною з такою в групі плацебо і контрольних групах активного лікування в клінічних випробуваннях.

З боку дихальної системи, торакальні та медіастинальні порушення:

дуже часто: кашель;

часто: диспное;

нечасто: ринорея, біль у горлі та захриплість, бронхоспазм/астма;

рідко: легеневий інфільтрат, риніт, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія.

З боку травної системи:

дуже часто: нудота;

часто: діарея, біль у животі, зміна смаку (дисгевзія);

нечасто: непрохідність кишечника, панкреатит, блювання, диспепсія, запор, анорексія, подразнення шлунка, сухість у роті, виразкова хвороба;

рідко: стоматит, афтозний стоматит, глосит;

дуже рідко: ангіоневротичний набряк кишечника.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів:

рідко: печінкова недостатність, гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний) або некроз печінки, холестаз (включаючи жовтяницю).

З боку шкіри та підшкірних тканин:

часто: висипання, гіперчутливість, ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані;

нечасто: гіпергідроз, свербіж, кропив’янка, алопеція;

рідко: поліморфна еритема, синдром Стівенса—Джонсона, ексфоліативний дерматит, токсичний епідермальний некроліз, пухирчатка, еритродермія.

Симптоматичний комплекс, який може включати деякі або всі із нижчезазначених симптомів: гарячка, серозит, васкуліт, міалгія/міозит, артралгія/артрит, наявність антинуклеарних антитіл (АNA), підвищена швидкість осідання еритроцитів (ESR), еозинофілія і лейкоцитоз, висипання, світлочутливість або інші дерматологічні прояви.

З боку нирок та сечовивідних шляхів:

нечасто: ниркова недостатність, ниркові пошкодження, протеїнурія;

рідко: олігурія.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз:

нечасто: імпотенція;

рідко: гінекомастія.

Загальні порушення:

дуже часто: астенія;

часто: втома;

нечасто: м’язові спазми, припливи, дзвін у вухах, загальне нездужання, гарячка.

Зміни лабораторних показників:

часто: гіперкаліємія, підвищення рівня креатиніну;

нечасто: підвищення сечовини в крові, гіпонатріємія;

рідко: підвищення рівня печінкових ферментів, підвищення рівня білірубіну в сироватці крові.

Лерканідипін

Побічні реакції, про які найбільш часто повідомлялося в ході контрольованих клінічних досліджень, — це головний біль, запаморочення, периферичний набряк, тахікардія, прискорене серцебиття і припливи. Кожна з вищезазначених реакцій спостерігалася менше ніж у 1 % пацієнтів

З боку імунної системи:

дуже рідко: гіперчутливість.

З боку психіки:

рідко: сонливість.

З боку нервової системи:

нечасто: головний біль, запаморочення.

З боку серцево-судинної системи:

нечасто: тахікардія, прискорене серцебиття, припливи;

рідко: стенокардія;

дуже рідко: синкопе.

З боку шлунково-кишкового тракту:

рідко: нудота, диспепсія, діарея, біль у животі, блювання.

З боку шкіри та підшкірних тканин:

рідко: висипання.

З боку сполучної тканини та скелетно-м’язові порушення:

рідко: міалгія.

З боку нирок та сечовивідних шляхів:

рідко: поліурія.

Загальні порушення:

нечасто: периферичний набряк;

рідко: астенія, підвищена втомлюваність.

Протягом періоду післяреєстраційного застосування еналаприлу/лерканідипіну дуже рідко повідомлялося про такі небажані реакції (<1/10000): гіпертрофія ясен, оборотне підвищення сироваткового рівня печінкових трансаміназ, гіпотензія, часте сечовипускання і грудний біль.

Деякі дигідропіридини іноді можуть призводити до виникнення прекордіального болю або стенокардії. Дуже рідко у пацієнтів зі стенокардією в анамнезі можливі підвищення частоти, тривалості та тяжкості цих нападів. Існують повідомлення про поодинокі випадки інфаркту міокарда.

Лерканідипін не впливає на рівень цукру в крові або рівень ліпідів у сироватці крові.

Термін придатності Коріпрен

2 роки.

Умови зберігання Коріпрен

Зберігати в оригінальній упаковці для захисту від світла і вологи при температурі не вище

25 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці поза їх полем зору.

Упаковка

По 14 таблеток у блістері. По 2 або 4 блістери у картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

Рекордаті Індастріа Хіміка е Фармасевтіка С.п.А., Італія.

Recordati Industria Chimica e Farmaceutica S.p.A., Italy.

Місцезнаходження виробника

Віа М. Чівіталі 1, 20148, Мілан, Італія.

Via M. Civitali 1, 20148 Milan, Italy.