Гліпвіло таблетки

Гліпвіло інструкція із застосування

Офіційна інструкція лікарського засобу Гліпвіло таблетки 50 мг. Опис та застосування Glіpvіlo, аналоги та відгуки. Інструкція Гліпвіло таблетки затверджена виробником.

Склад

діюча речовина: вілдагліптин;

1 таблетка містить вілдагліптину 50 мг;

допоміжні речовини:маніт, гідроксипропілцелюлоза (тип EF) , гідроксипропілцелюлоза низькозаміщена, целюлоза мікрокристалічна (тип 112), натрій крохмальгліколят (тип А), кремнію діоксид колоїдний безводний, натрію стеарилфумарат.

Лікарська форма

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: круглі зі скошеними краями таблетки білого або майже білого кольору.

Фармакотерапевтична група

Гіпоглікемічні синтетичні та інші засоби. Інгібітори дипептидилпептидази-4.

Код АТХ A10B H02.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Вілдагліптин належить до класу речовин, що посилюють роботу β-клітин острівкового апарату підшлункової залози, є потужним та селективним інгібітором дипептидилпептидази-4 (DPP-4).

Механізм дії

Застосування вілдагліптину призводить до швидкого та повного припинення активності DPP-4. Інгібування вілдагліптином DPP-4 спричиняє підвищення ендогенного рівня гормонів інкретину ГПП-1 (глюкагоноподібний пептид 1) та ГІП (глюкозозалежний інсулінотропний пептид) під час голодування та після прийому їжі.

Фармакодинамічні ефекти

Внаслідок підвищення ендогенних рівнів цих гормонів інкретину вілдагліптин покращує чутливість β-клітин до глюкози, що призводить до посилення секреції глюкозозалежного інсуліну. Лікування пацієнтів із діабетом типу II препаратом у дозах від 50 до 100 мг на добу суттєво покращувало дію маркерів функції β-клітин, включаючи HOMA-β (гомеостатичну модель оцінки функції β-клітин), відношення проінсуліну до інсуліну та показники чутливості β-клітин при багаторазовому проведенні тесту толерантності до їжі. У пацієнтів,

не хворих на цукровий діабет (з нормальним рівнем глюкози у крові), вілдагліптин не спричиняє стимуляції секреції інсуліну або зниження рівня глюкози.

Внаслідок підвищення ендогенних рівнів ГПП-1 вілдагліптин також посилює чутливість α-клітин до глюкози, що призводить до підвищення глюкозозалежної секреції глюкагону. Значне зростання співвідношення інсулін-глюкагон під час гіперглікемії, спричиненої підвищеними рівнями гормону інкретину, призводить до зниження продукції глюкози під час голодування та після прийому їжі, що викликає скорочення глікемії.

Відомий вплив підвищеного рівня ГПП-1, що полягає у подовженні евакуації вмісту шлунка, не спостерігається під час лікування вілдагліптином.

Фармакокінетика.

Абсорбція

Після перорального прийому натще вілдагліптин швидко абсорбується, причому максимальна концентрація в плазмі крові (Cmax) спостерігається через 1,7 години. Одночасний прийом з їжею незначно затримує час досягнення Cmax - до 2,5 години, але не впливає на загальну експозицію (AUC). Призначення вілдагліптину з їжею призводить до зниження Cmax (19 %). Незважаючи на це, величина змін не є клінічно значущою, тому препарат Гліпвіло можна приймати незалежно від прийому їжі. Абсолютна біодоступність становить 85 %.

Розподіл

Коефіцієнт зв’язування вілдагліптину з протеїнами плазми крові низький (9,3 %), також вілдагліптин розподіляється рівномірно між плазмою крові та еритроцитами. Середній об’єм розподілу вілдагліптину в рівноважному стані після внутрішньовенного введення (Vss) становить 71 літр, що свідчить про екстрасудинний розподіл.

Біотрансформація

Метаболізм є основним шляхом виведення вілдагліптину у людини, що становить 69 % прийнятої дози. Основний метаболіт (LAY151) фармакологічно неактивний і являє собою продукт гідролізу ціаногрупи, що становить 57 % дози з подальшим глюкуронідним (BQS867) та амідним гідролізом (4 % дози). Дані, отримані під час дослідження в умовах in vitro у мікросомах нирок людини, вказують на те, що нирки можуть бути одним із основних органів, який сприяє гідролізу вілдагліптину до його основного неактивного метаболіту, LAY151. DPP-4 частково бере участь у гідролізі вілдагліптину, що було підтверджено дослідженням in vivo у щурів із дефіцитом DPP-4.

Вілдагліптин не метаболізується ензимами цитохрому Р450 (CYP450) в такому об’ємі, який можна було б визначити. Таким чином, не очікується, що супутній прийом лікарських засобів, таких як інгібітори та/або індуктори CYР450, впливатиме на метаболічний кліренс вілдагліптину. Дослідження in vitro продемонстрували, що вілдагліптин не інгібує і не індукує ензими CYР450. Таким чином, вілдагліптин, найімовірніше, не впливає на метаболічний кліренс одночасно застосовуваних лікарських засобів, що метаболізуються CYP1A2, CYP2C8, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6, CYP2E1 або CYP3A4/5.

Виведення

Після перорального прийому [14С]-вілдагліптину приблизно 85 % дози виводиться із сечею і 15 % дози — з калом. Ниркове виведення незміненого вілдагліптину становить 23 % перорально прийнятої дози. Після внутрішньовенного введення здоровим добровольцям загальний плазмовий та нирковий кліренс вілдагліптину становить 41 л на годину та 13 л на годину відповідно. Середній період напіввиведення після внутрішньовенного введення становить приблизно 2 години. Період напіввиведення після перорального прийому становить приблизно 3 години.

Лінійність/нелінійність

Cmax у плазмі крові для вілдагліптину та площа під фармакінетичною кривою «концентрація в плазмі-час» (AUC) збільшуються майже пропорційно дозуванню при всьому діапазоні терапевтичного дозування.

Окремі групи пацієнтів

Стать

Не спостерігалося ніяких відмінностей у фармакокінетиці препарату у здорових добровольців чоловічої та жіночої статі різного віку та з різним індексом маси тіла (ІМТ). Інгібіція DPP-4 вілдагліптину не залежить від статі пацієнта.

Пацієнти літнього віку

У здорових за іншими показниками пацієнтів віком від 70 років загальна AUC вілдагліптину (100 мг один раз на добу) збільшувалася на 32 %, а Cmax в плазмі крові — на 18 % порівняно з молодшими здоровими добровольцями (віком від 18 до 40 років).

Ці зміни, однак, не вважаються клінічно значущими. Пригнічення DPP-4 вілдагліптином не залежить від віку пацієнтів у досліджуваних вікових групах.

Захворювання печінки

Вплив порушення функції печінки на фармакокінетику вілдагліптину досліджувався у пацієнтів із незначними, помірними та серйозними порушеннями функції печінки на основі оцінки за шкалою класифікації Чайлда-П’ю (від 6 для незначного до 12 для серйозного порушення) порівняно з пацієнтами з нормальною функцією печінки. AUC вілдагліптину після прийому разової дози пацієнтами з незначними та помірними порушеннями функції печінки була зниженою (на 20 % та 8 % відповідно), тоді як AUC вілдагліптину у пацієнтів із серйозними порушеннями збільшувалася на 22 %. Максимальна зміна (збільшення або зменшення) AUC вілдагліптину становила приблизно 30 %, що не вважається клінічно значущим. Не було виявлено залежності між ступенем тяжкості порушення функції печінки та змінами AUC вілдагліптину.

Захворювання нирок

Відкрите дослідження з багаторазовим застосуванням препарату було проведено з метою оцінки фармакокінетики найнижчих терапевтичних доз вілдагліптину (50 мг один раз на добу) у пацієнтів з різним ступенем хронічного порушення функції нирок, що визначався за кліренсом креатиніну (легкі порушення функції нирок - від 50 до <80 мл/хв, помірні порушення функції нирок - 30 — 50 мл/хв, тяжкі порушення функції нирок - < 30 мл/хв), порівняно з контрольною групою учасників дослідження з нормальною функцією нирок.

У пацієнтів із незначними, помірними та серйозними порушеннями функції нирок AUC вілдагліптину збільшувалася порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок. Показники AUC метаболітів LAY151 та BQS867 збільшувалися в середньому приблизно в 1,5, 3 та 7 разів у пацієнтів з легкими, помірними і тяжкими порушеннями функції нирок відповідно. Обмежені дані щодо пацієнтів з нирковою недостатністю в термінальній стадії (ННТС) показують, що AUC вілдагліптину схожа з AUC препарату у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок. Концентрації LAY151 були приблизно в 2-3 рази вищими, ніж у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок.

Вілдагліптин виводився з організму за допомогою гемодіалізу в обмеженій кількості (3 % протягом 3-4-годинного гемодіалізу, який починали проводити через 4 години після застосування препарату).

Раса

Обмежені дані свідчать про те, що расова приналежність не має значущого впливу на фармакокінетику вілдагліптину.

Клінічні характеристики

Гліпвіло Показання

Лікування дорослих пацієнтів із цукровим діабетом типу II.

Як монотерапія:

- пацієнтів, у яких застосування тільки дієти та фізичних вправ не забезпечує достатнього контролю рівня глюкози, а також для пацієнтів, у яких застосування метформіну вважається неприйнятним через наявність протипоказань або непереносимості.

У складі подвійної пероральної терапії в комбінації з:

- метформіном для пацієнтів із недостатнім контролем рівня глюкози, незважаючи на застосування максимально переносимої дози при проведенні монотерапії метформіном;

- сульфонілсечовиною для пацієнтів із недостатнім контролем рівня глюкози, незважаючи на застосування максимальної переносимої дози сульфонілсечовини, та для пацієнтів, у яких застосування метформіну вважається неприйнятним через наявність протипоказань або непереносимості;

- тіазолідиндіоном для пацієнтів із недостатнім контролем рівня глюкози, для яких застосування тіазолідиндіону вважається прийнятним.

У складі потрійної пероральної терапії у комбінації з:

- сульфонілсечовиною та метформіном, коли дієта і фізичні вправи разом із подвійною терапією цими лікарськими засобами не забезпечують адекватного контролю рівня глюкози.

У комбінації з інсуліном (із метформіном або без), коли дієта та фізичні вправи разом зі стабільною дозою інсуліну не забезпечують адекватного контролю рівня глюкози.

Протипоказання

Відома гіперчутливість до вілдагліптину або до будь-якої допоміжної речовини препарату.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Вілдагліптин має низький потенціал для взаємодії з іншими препаратами. Оскільки вілдагліптин не є субстратом ензиму CYP450 і не є інгібітором або каталізатором ензимів CYP450, тому його взаємодія з іншими препаратами, які є субстратами, інгібіторами або каталізаторами цих ензимів, малоймовірна.

Комбінація з піоглітазоном, метформіном та глібуридом

Результати досліджень, проведених з цими пероральними протидіабетичними засобами, не показали клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії.

Дигоксин (субстрат Pgp), варфарин (субстрат CYP2C9)

Клінічні дослідження, проведені за участю здорових добровольців, не показали клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії. Проте це не було встановлено в цільовій популяції.

Комбінація з амлодипіном, раміприлом, валсартаном або симвастатином

Дослідження лікарської взаємодії за участю здорових добровольців були проведені з амлодипіном, раміприлом, валсартаном і симвастатином. У процесі цих досліджень після одночасного застосуваннях вказаних препаратів з вілдагліптином клінічно значущих фармакокінетичних взаємодій виявлено не було.

Як і щодо інших пероральних протидіабетичних лікарських засобів, певні активні речовини, включаючи тіазиди, кортикостероїди, препарати гормонів щитовидної залози та симпатоміметики, можуть зменшувати гіпоглікемічний ефект вілдагліптину.

Особливості застосування

Загальні

Препарат Гліпвіло не є замінником інсуліну для інсулінзалежних пацієнтів. Препарат не слід застосовувати для лікування пацієнтів з діабетом типу I або діабетичним кетоацидозом.

Порушення функції нирок

Досвід застосування препарату для лікування пацієнтів із помірними або тяжкими порушеннями функції нирок, а також пацієнтів із ННТС на гемодіалізі обмежений, тому застосування препарату не рекомендовано цим групам пацієнтів (див. розділи «Фармакодинаміка», «Фармакокінетика» та «Спосіб застосування та дози»).

Порушення функції печінки

Гліпвіло не рекомендований для застосування пацієнтам із порушеннями функції печінки, у тому числі пацієнтам, у яких до лікування рівень АЛТ або АСТ більше ніж у 3 рази перевищував верхню межу норми (ВМН) (див. розділи «Фармакокінетика» та «Спосіб застосування та дози»).

Контроль рівнів ферментів печінки

Рідко повідомляли про порушення функції печінки (включаючи гепатит). У таких випадках у пацієнтів перебіг ускладнення був переважно безсимптомним, без клінічних наслідків, а показники тестів функції печінки (ТФП) після припинення лікування поверталися до нормальних рівнів.

Перед початком лікування препаратом Гліпвіло слід проводити ТФП з метою визначення у пацієнта вихідних показників. Слід проводити моніторинг результатів ТФП під час лікування препаратом протягом першого року лікування з інтервалом 1 раз на 3 місяці, а також періодично пізніше.

Для пацієнтів, у яких спостерігалися підвищені рівні трансаміназ, слід проводити повторний моніторинг функції печінки для підтвердження результатів, а також подальший моніторинг з частим проведенням ТФП, доки порушені рівні не повернуться до нормальних показників. Якщо підвищення рівня АЛТ або АСТ у 3 або більше разів вище ВМН, то рекомендується припинити лікування препаратом Гліпвіло. Пацієнти, при виникненні жовтяниці або інших ознак порушення функції печінки повинні припинити застосування препарату Гліпвіло. Після припинення лікування препаратом та нормалізації результатів ТФП лікування вілдагліптином не слід розпочинати знову.

Серцева недостатність (СН)

Клінічне дослідження застосування вілдагліптину пацієнтам з СН І-ІІІ функціональних класів за класифікацією NYHA показало, що лікування вілдагліптином не пов’язане зі зміною функції лівого шлуночка або з погіршенням наявної застійної СН. Клінічний досвід застосування препарату пацієнтам із СН ІІІ функціонального класу за класифікацією NYHA все ще обмежений, а результати не переконливі.

Досвід застосування вілдагліптину під час клінічних досліджень пацієнтам із СН ІV функціонального класу за класифікацією NYHA відсутній, тому застосовувати препарат цим пацієнтам не рекомендується.

Розлади з боку шкіри

Повідомляли про випадки ураження шкіри, включаючи утворення пухирів та виразок на кінцівках у мавп. Хоча під час клінічних досліджень не було відзначено збільшення частоти ураження шкіри, досвід щодо ускладнень з боку шкіри у пацієнтів із цукровим діабетом обмежений.

Крім того, у постмаркетинговий період застосування препарату повідомляли про випадки бульозного та ексфоліативного ураження шкіри.

Таким чином, відповідно до стандартного догляду за пацієнтами з цукровим діабетом рекомендується спостереження для виявлення порушень з боку шкіри, таких як утворення пухирів або виразок.

Панкреатит

Застосування вілдагліптину пов’язано з ризиком розвитку гострого панкреатиту. Пацієнти повинні бути проінформовані про характерні симптоми гострого панкреатиту.

Якщо є підозра на розвиток панкреатиту, застосування вілдагліптину не слід продовжувати. У разі підтвердження діагнозу гострий панкреатит застосування вілдагліптину не слід поновлювати.

Гіпоглікемія

Застосування сульфонілсечовини, як відомо, призводить до розвитку гіпоглікемії. Пацієнти, які отримують вілдагліптин у комбінації з сульфонілсечовиною, можуть бути схильні до розвитку гіпоглікемії. Таким чином, для зниження ризику розвитку гіпоглікемії можливе застосування більш низьких доз сульфонілсечовини.

Натрій

Препарат Гліпвіло містить менше ніж 1 ммоль натрію (23 мг) на таблетку, тобто майже не містить натрію.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Вагітність

Дотепер немає відповідних досліджень застосування вілдагліптину вагітними жінками.

Дослідження на тваринах виявили репродуктивну токсичність при застосуванні високих доз препарату. Потенційний ризик для людини невідомий. Через відсутність даних препарат Гліпвіло не слід застосовувати під час вагітності.

Період годування груддю

Невідомо, чи проникає вілдагліптин у грудне молоко. Дослідження на тваринах виявили виділення вілдагліптину в молоко тварин. Препарат Гліпвіло не слід призначати жінкам, які годують груддю.

Фертильність

Досліджень щодо впливу препарату на фертильність людини не проводилося.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Дослідження щодо впливу препарату на здатність керувати автомобілем та працювати з іншими механізмами не проводилися. Пацієнти, які відчувають запаморочення, повинні уникати керування автотранспортом або використання інших механізмів.

Спосіб застосування Гліпвіло та дози

При застосуванні як монотерапії, у комбінації з метформіном, у комбінації з тіазолідиндіоном, у комбінації з метформіном та сульфонілсечовиною або в комбінації з інсуліном (з метформіном або без) рекомендована добова доза вілдагліптину становить 100 мг, яку розділяють на два прийоми: 50 мг вранці та 50 мг ввечері.

При застосуванні у складі подвійної комбінації із сульфонілсечовиною рекомендована доза вілдагліптину становить 50 мг 1 раз на добу, вранці. У цій групі пацієнтів вілдагліптин у дозі 100 мг на добу був не більш ефективним, ніж вілдагліптин у дозі 50 мг 1 раз на добу.

При застосуванні в комбінації із сульфонілсечовиною з метою зниження ризику розвитку гіпоглікемії можливе застосування низьких доз сульфонілсечовини.

Перевищувати дозу препарату 100 мг не рекомендовано.

Якщо прийом дози препарату Гліпвіло був пропущений, його слід прийняти відразу, як тільки пацієнт згадає про це. Подвійну дозу препарату не слід приймати в той же день.

Безпека та ефективність вілдагліптину у складі потрійної пероральної терапії в комбінації з метформіном та тіазолідиндіоном не встановлені.

Окремі групи пацієнтів

Дозування для пацієнтів літнього віку

Для пацієнтів віком від 65 років немає потреби змінювати дозування.

Дозування для пацієнтів із порушеннями функції печінки або нирок

Препарат Гліпвіло не рекомендується застосовувати пацієнтам із порушеннями функції печінки, в тому числі пацієнтам, у яких до лікування рівень АЛТ або АСТ у 3 рази вищий за ВМН.

Для пацієнтів із порушеннями функції нирок легкого ступеня (кліренс креатиніну ≥ 50 мл/хв) немає потреби у корекції дозування препарату Гліпвіло. Пацієнтам із помірними або тяжкими порушеннями функції нирок або з ННТС рекомендована доза препарату становить 50 мг один раз на добу.

Спосіб застосування

Для перорального застосування.

Препарат Гліпвіло можна застосовувати незалежно від прийому їжі.

Діти

Дітям та підліткам віком до 18 років застосування препарату Гліпвіло не рекомендується через відсутність даних про безпеку та ефективність.

Передозування

Інформація щодо передозування вілдагліптином обмежена.

Симптоми

Інформація про можливі симптоми передозування була отримана під час дослідження переносимості підвищення дози за участю здорових добровольців, які отримували вілдагліптин протягом 10 днів. При дозуванні 400 мг спостерігалися три випадки виникнення м’язового болю, а також кілька випадків легкої та короткочасної парестезії, гарячки, розвитку набряків та тимчасового підвищення рівнів ліпази. При дозуванні 600 мг у одного з добровольців виник набряк ніг та рук, значне підвищення рівня фосфокінази креатиніну (ФКК), що супроводжувалося підвищенням рівня АСТ, С-реактивного білка та міоглобіну. 3 добровольців цієї групи мали набряк обох ніг, що у двох випадках супроводжувалося парестезією. Усі симптоми та порушення лабораторних показників зникали після припинення застосування досліджуваного препарату.

Лікування

У випадку передозування рекомендовано проводити підтримуючу терапію. Вілдагліптин не виводиться шляхом гемодіалізу, однак більшість метаболітів гідролізу (LAY 151) можна видалити за допомогою гемодіалізу.

Побічні реакції

За результатами контрольованих досліджень тривалістю не менше 12 тижнів за участю загалом 3784 пацієнтів, які приймали вілдагліптин у добовій дозі 50 мг (1 раз на добу) або 100 мг (по 50 мг 2 рази на добу або 100 мг 1 раз на добу), були отримані дані з безпеки застосування препарату. З цих пацієнтів 2264 пацієнти отримували вілдагліптин як монотерапію, 1520 пацієнтів отримували вілдагліптин у поєднанні з іншим лікарським засобом. 2682 пацієнти отримували лікування вілдагліптином у дозі 100 мг на добу (або по 50 мг 2 рази на добу, або 100 мг 1 раз на добу), а 1102 пацієнти отримували лікування вілдагліптином у дозі 50 мг 1 раз на добу.

Більшість побічних реакцій, що виникали під час клінічних досліджень, були легкими за характером та тимчасовими і не вимагали припинення лікування. Не було виявлено зв’язку між розвитком побічних реакцій та віком або расою пацієнтів, тривалістю прийому препарату або добовою дозою.

Зафіксовано окремі випадки розвитку печінкової дисфункції (у тому числі гепатиту). Ці випадки були зазвичай безсимптомними, без клінічних наслідків, а результати ТФП після припинення лікування поверталися до нормальних. За даними контрольованих досліджень монотерапії та додаткової терапії тривалістю до 24 тижнів, частота підвищення рівнів АЛТ або АСТ у ≥ 3 рази від ВМН (було виявлено у ході двох послідовних вимірюваннях або під час заключного візиту) становила 0,2 %, 0,3 % та 0,2 % для вілдагліптину в дозі 50 мг 1 раз на добу, для вілдагліптину в дозі 50 мг 2 рази на добу та для всіх препаратів порівняння відповідно. Підвищення рівнів трансаміназ були переважно безсимптомними, не прогресували та не були пов’язані з холестазом або жовтяницею.

Поодинокі випадки ангіоневротичного набряку, про які повідомлено у зв’язку із застосуванням вілдагліптину, спостерігалися з такою ж частотою, як і у контрольній групі. Більш високий відсоток таких випадків спостерігався у тій групі, де вілдагліптин застосовувався у комбінації з інгібітором ангіотензинперетворюючого ферменту (інгібітором АПФ). Більшість явищ були легкими за тяжкістю та минали на тлі застосування вілдагліптину.

Побічні реакції, що спостерігалися протягом подвійних сліпих досліджень у пацієнтів, які приймали вілдагліптин як монотерапію та у складі комбінованої терапії, вказані нижче для кожного показання за класом системи органів та абсолютною частотою. Частота визначається таким чином: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100, < 1/10), нечасто (≥ 1/1000, < 1/100), рідко (> 10000, ≤ 1/1000), дуже рідко (≤ 1/10000), частота невідома (не може бути оцінена на основі наявних даних). У кожній об’єднаній за частотою групі небажані реакції представлені у порядку зменшення серйозності.

Комбінація з метформіном.

Побічні реакції, зареєстровані у пацієнтів, які отримували вілдагліптин у дозі 100 мг на добу в комбінації з метформіном, у ході проведення подвійних сліпих досліджень (N = 208).

З боку обміну речовин: часто — гіпоглікемія.

З боку нервової системи: часто — тремор, головний біль, запаморочення; нечасто — стомлюваність.

З боку шлунково-кишкового тракту: часто — нудота.

Опис окремих побічних реакцій.

Під час проведення контрольованих клінічних досліджень комбінації вілдагліптину в дозі 100 мг на добу з метформіном не повідомляли про відміну лікування через появу небажаних реакцій ні в групі лікування вілдагліптином у дозі 100 мг на добу + метформіном, ні в групі прийому плацебо + метформіну.

У процесі проведення клінічних досліджень випадки гіпоглікемії були часті у пацієнтів, які отримували вілдагліптин у дозі 100 мг на добу в комбінації з метформіном (1 %) та нечасті у пацієнтів, які отримували плацебо + метформін (0,4 %). У групах прийому вілдагліптину не було зареєстрованого жодного випадку тяжкої гіпоглікемії.

У ході клінічних досліджень при додаванні до метформіну вілдагліптину в дозі 100 мг на добу маса тіла пацієнтів не змінювалася порівняно з вихідним рівнем (+0,2 кг та —1,0 кг для групи прийому вілдагліптину та групи прийому плацебо відповідно).

Під час клінічних досліджень тривалістю більше 2 років не було виявлено жодних додаткових ознак небезпеки або непередбачених ризиків у разі додавання вілдагліптину до метформіну.

Комбінація препарату із сульфонілсечовиною.

Побічні реакції, зареєстровані у пацієнтів, які отримували вілдагліптин у дозі 50 мг в комбінації із сульфонілсечовиною, у процесі проведення подвійних сліпих досліджень (N = 170).

Інфекції та інвазії: діже рідко — назофарингіт.

З боку обміну речовин: часто — гіпоглікемія.

З боку нервової системи: часто — тремор, запаморочення, головний біль, астенія.

З боку шлунково-кишкового тракту: нечасто — запор.

Опис окремих побічних реакцій.

У контрольованих клінічних дослідженнях комбінації вілдагліптину в дозі 50 мг та сульфонілсечовини загальна частота випадків дострокового припинення лікування через появу небажаних реакцій становила 0,6 % при поєднанні вілдагліптину в дозі 50 мг із сульфонілсечовиною проти 0 % у групі лікування плацебо + сульфонілсечовиною.

У клінічних дослідженнях частота випадків гіпоглікемії, коли вілдагліптин в дозі 50 мг один раз на добу був доданий до глімепіриду, становила 1,2 % проти 0,6 % у групі прийому плацебо + глімепіриду. У групах лікування вілдагліптином тяжких випадків гіпоглікемії зареєстровано не було.

У процесі клінічних досліджень при додаванні до глімепіриду вілдагліптину в дозі 50 мг на добу маса тіла пацієнтів не змінювалася порівняно з вихідним рівнем (—0,1 кг та —0,4 кг у групі прийому вілдагліптину та групі прийому плацебо відповідно).

Комбінація препарату з тіазолідиндіоном.

Побічні реакції, зареєстровані у пацієнтів, які отримували вілдагліптин в дозі 100 мг на добу в комбінації з тіазолідиндіоном, у процесі проведення подвійних сліпих досліджень (N = 158).

З боку обміну речовин: часто — збільшення маси тіла; нечасто — гіпоглікемія.

З боку нервової системи: нечасто — головний біль, астенія.

З боку серцево-судинної системи: часто — периферичні набряки.

Опис окремих побічних реакцій.

У процесі контрольованих клінічних досліджень комбінації вілдагліптину у дозі 100 мг на добу та тіазолідиндіону про дострокове припинення лікування через появу небажаних реакцій не повідомлялося ні в групі лікування вілдагліптином у дозі 100 мг на добу та тіазолідиндіоном, ні в групі лікування плацебо + тіазолідиндіоном.

У клінічних дослідженнях випадки гіпоглікемії були нечасті у пацієнтів, які отримували вілдагліптин + піоглітазон (0,6 %), але часті у пацієнтів, які отримували плацебо + піоглітазон (1,9 %). У групах лікування вілдагліптином тяжких випадків гіпоглікемії зареєстровано не було.

У дослідженні додаткової терапії з піоглітазоном абсолютний показник зростання маси тіла при застосуванні плацебо та вілдагліптину в дозі 100 мг на добу становив 1,4 та 2,7 кг відповідно.

Відсоткова частка периферичних набряків, коли вілдагліптин у дозі 100 мг на добу додавали до максимальної дози піоглітазону, який застосовували як фоновий препарат (45 мг один раз на добу), становила 7,0 % порівняно з 2,5 % при застосуванні тільки піоглітазону як фонового препарату.

Монотерапія.

Побічні реакції, зареєстровані у пацієнтів, які отримували вілдагліптин в дозі 100 мг на добу як монотерапію, у процесі проведення подвійних сліпих досліджень (N = 1855).

Інфекції та інвазії: діже рідко — інфекція верхніх дихальних шляхів, назофарингіт.

З боку обміну речовин: нечасто — гіпоглікемія.

З боку нервової системи: часто — запаморочення; нечасто — головний біль.

З боку серцево-судинної системи: нечасто — периферичні набряки.

З боку шлунково-кишкового тракту: нечасто — запор.

З боку кістково-м’язової та сполучної системи: нечасто — артралгія.

З боку шкіри: можливі реакції гіперчутливості.

Опис окремих побічних реакцій.

У контрольованих дослідженнях монотерапії вілдагліптином загальна частота випадків дострокового припинення лікування через появу небажаних реакцій не була більшою у пацієнтів, які отримували лікування вілдагліптином у дозі 100 мг на добу (0,3 %), ніж у пацієнтів, які отримували плацебо (0,6 %) або препарати порівняння (0,5 %).

У порівняльних контрольованих дослідженнях монотерапії випадки гіпоглікемії, що були нечастими, спостерігалися у 0,4 % (7 з 1855) пацієнтів, які отримували лікування вілдагліптином у дозі 100 мг на добу, порівняно з 0,2 % (2 з 1082) пацієнтів у групі лікування активним препаратом порівняння або плацебо, без серйозних або тяжких явищ.

У клінічних дослідженнях, коли вілдагліптин у дозі 100 мг на добу призначали як монотерапію, маса тіла пацієнтів не змінювалася порівняно з вихідним рівнем (—0,3 кг та —1,3 кг для вілдагліптину та плацебо відповідно).

Клінічні дослідження тривалістю до 2 років не виявили ніяких додаткових ознак небезпеки або непередбачених ризиків у разі монотерапії вілдагліптином.

Комбінація препарату з метформіном та сульфонілсечовиною.

Побічні реакції, зареєстровані у пацієнтів, які отримували вілдагліптин у дозі 50 мг 2 рази на добу в комбінації з метформіном та сульфонілсечовиною (N=157).

З боку обміну речовин: часто — гіпоглікемія.

З боку нервової системи: часто — запаморочення, тремор.

З боку шкіри та підшкірних тканин: часто — гіпергідроз.

Загальні розлади: часто — астенія.

Опис окремих побічних реакцій.

Про випадки дострокового припинення лікування через появу небажаних реакцій не повідомляли у групі лікування вілдагліптином + метформіном + глімепіридом порівняно з 0,6 % у групі лікування плацебо + метформіном + глімепіридом.

Частота розвитку гіпоглікемії була поширеною в обох групах лікування (5,1 % для групи застосування вілдагліптину + метформіну + глімепіриду порівняно з 1,9 % для групи застосування плацебо + метформіну + глімепіриду). Про одне тяжке явище гіпоглікемії повідомляли у групі застосування вілдагліптину.

Наприкінці дослідження вплив на середні показники маси тіла був нейтральний (+0,6 кг у групі застосування вілдагліптину та —0,1 кг у групі застосування плацебо).

Комбінація препарату з інсуліном.

Небажані реакції, зареєстровані у пацієнтів, які отримували вілдагліптин у дозі 100 мг на добу в комбінації з інсуліном (з метформіном або без), у процесі проведення подвійних сліпих досліджень (N=371).

З боку обміну речовин: часто — зменшений рівень глюкози крові.

З боку нервової системи: часто — головний біль, озноб.

З боку шлунково-кишкового тракту: часто — нудота, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба; нечасто — діарея, метеоризм.

Опис окремих побічних реакцій.

У процесі проведення контрольованих клінічних досліджень із застосуванням вілдагліптину в дозі 50 мг два рази на добу в комбінації з інсуліном, із супутнім застосуванням метформіну або без, загальна частота випадків дострокового припинення лікування через появу небажаних реакцій становила 0,3 % у групі лікування вілдагліптином, тоді як у групі застосування плацебо випадків дострокового припинення лікування через появу небажаних реакцій не спостерігалося.

Частота випадків гіпоглікемії була однаковою в обох групах лікування (14,0 % у групі лікування вілдагліптином порівняно з 16,4 % у групі застосування плацебо). Поява тяжкого явища гіпоглікемії спостерігалася у 2 пацієнтів з групи лікування вілдагліптином та у 6 пацієнтів із групи застосування плацебо.

Наприкінці дослідження вплив на середні показники маси тіла був нейтральний (маса тіла змінилася на +0,6 кг порівняно з вихідним рівнем у групі лікування вілдагліптином та залишилася без змін у групі застосування плацебо).

Інші.

З боку шлунково-кишкового тракту: частота невідома — панкреатит.

З боку гепатобіліарної системи: частота невідома — гепатит (оборотний після припинення прийому лікарського засобу), відхилення ТФП від норми (оборотні після припинення прийому лікарського засобу).

З боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома — кропив’янка, бульозне або ексфоліативне ураження шкіри, включаючи бульозний пемфігоїд.

З боку скелетно-м'язової системи та сполучних тканин: частота невідома — міалгія.

Звітування про підозрювані побічні реакції.

Звітування про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має велике значення. Це дає змогу проводити безперервне спостереження співвідношення між користю і ризиками, пов’язаними із застосуванням лікарського засобу. Спеціалісти у галузі охорони здоров’я повинні подавати інформацію про будь-які підозрювані побічні реакції за допомогою національної системи звітності.

Термін придатності Гліпвіло

2 роки.

Умови зберігання Гліпвіло

Для лікарського засобу не потрібні спеціальні температурні умови зберігання. Зберігати в оригінальній упаковці для захисту від дії вологи.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка

По 15 таблеток у блістері, по 2 або 4 блістери у картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

КРКА, д.д., Ново место, Словенія/KRKA, d.d., Novo mesto, Slovenia.

Місцезнаходження виробника

Шмар’єшка цеста 6, 8501 Ново место, Словенія/Smarjeska cesta 6, 8501 Novo mesto, Slovenia.