Азитроміцин таблетки

Азитроміцин інструкція із застосування

Офіційна інструкція лікарського засобу Азитроміцин таблетки 250 мг, 500 мг. Опис та застосування Azitromіtsin, аналоги та відгуки. Інструкція Азитроміцин таблетки затверджена виробником.

Склад

д i юча речовина: азитроміцин;

1 таблетка містить азитроміцину 250 мг або 500 мг;

допоміжні речовини: кальцію гідрофосфат безводний, натрію кроскармелоза, крохмаль прежелатинізований, гіпромелоза (E 464), вода очищена, натрію лаурилсульфат, магнію стеарат (E 572), барвник Opadry white 31K58902.

Лікарська форма

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості:

Азитроміцин по 250 мг: білі або майже білі капсулоподібні таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з тисненням «AZ» і «250» з одного боку і пласкі з іншого;

Азитроміцин по 500 мг: білі або майже білі капсулоподібні таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з тисненням «AZ», «500» і лінією розламу з одного боку і пласкі з іншого.

Фармакотерапевтична група

Антибактеріальні засоби для системного застосування. Азитроміцин.

Код АТХ. J01F A10.

Фармакологічні властивості

Фармакодинам i ка.

Азитроміцин — це макролідний антибіотик, що належить до групи азалідів. Молекула утворена шляхом додавання атому азоту до лактонного кільця еритроміцину A.

Тип дії

Механізм дії азитроміцину базується на пригніченні синтезу бактеріальних протеїнів шляхом зв’язування з рибосомною 50S субодиницею та інгібування транслокації пептидів.

Співвідношення фармакокінетики/фармакодинаміки

Для азитроміцину основним фармакологічним параметром є AUC/MIC, що найкраще корелюється з його ефективністю.

Механізм резистентності

Відомо, що резистентність різних штамів бактерій до макролідів виникає за трьома механізмами, пов’язаними зі зміною цільової ділянки, модифікацією антибіотика або зміною транспортування антибіотика (відтік). Відтік у стрептококів підтверджується генами і результатом макроліднообмеженої резистентності (M фенотип). Цільова модифікація контролюється закодованими метилазами.

Повна перехресна резистентність існує між штамами еритроміцину, азитроміцину, інших макролідів і лінкозамідів щодо Streptococcus pneumoniae, бета-гемолітичних стрептококів групи A, Enterococcusspp . і Staphylococcus aureus, включаючи метицилінрезистентні Staphylococcus aureus (MRSA). Чутливі до пеніциліну Streptococcus pneumoniae , імовірно,більш чутливі до азитроміцину, ніж пеніцилінрезистентні штами Streptococcus pneumoniae. Метицилінрезистентні Staphylococcus aureus (MRSA) менш імовірно можуть бути чутливими до азитроміцину, ніж метицилінчутливі Staphylococcus aureus (MSSA).

Індукція значної резистентності як in vitro, так і in vivo відбувається при зростанні дилюції MIC < 1 для Streptococcus pyogenes, Haemophilus influenzae і Enterobacterciae після дев’яти сублетальних проходжень діючої речовини і трьох розведень; вона зростає для Staphylococcus aureus , а розвиток резистентності in vitro внаслідок мутацій відбувається рідко.

Контрольна точка

Контрольні точки для типових бактеріальних патогенів, чутливих до азитроміцину за даними EUCAST:

• Staphylococcus spp.: чутливі ≤ 1 мг/л; резистентні > 2 мг/л;
• Haemophilus spp.: чутливі ≤ 0,12 мг/л; резистентні > 4 мг/л;
• Streptococcus pneumoniae і Streptococcus A, B, C, G: чутливі ≤ 0,25 мг/л; резистентні
  ≥ 0,5 мг/л;
• Moraxella catarrhalis: ≤ 0,5 мг/л; резистентні > 0,5 мг/л;
• Neisseria gonorrhoeae: ≤ 0,25 мг/л; резистентні > 0,5 мг/л.

Резистентність для окремих штамів може варіювати залежно від географічного положення і часу, тому бажано отримати місцеву інформацію щодо резистентності, особливо при лікуванні тяжких інфекцій. Далі наведені лише приблизні рекомендації щодо можливої чутливості організмів до азитроміцину.

Зазвичай чутливі організми

Аеробні грамнегативні

Haemophilus influenzae

Moraxella catarrhalis

Neisseria gonorrhoeae

Інші мікроорганізми

Chlamydophila pneumoniae

Chlamydia trachomatis

Legionella spp .

Mycobacterium avium ,

Mycoplasma pneumoniae *

Штами, для яких можлива поява проблеми вторинної резистентності

Аеробні грампозитивні

Staphylococcus aureus (метициліно чутливі),

Streptococcus pneumoniae

Streptococcus pyogenes (помірно чутливі до еритроміцину)

Інші

Ureaplasma urealyticum

Природно резистентні організми

Аеробні грампозитивні

Staphylococci MRSA , MRSE

Аеробні грамнегативні

Escherichia coli

Klebsiella spp .

Pseudomonas aeruginosa

Анаероби

Bacteroides fragilis group

* На момент публікації даних не було. У літературі, стандартних роботах і настановах з лікування передбачається чутливість.

Фармакокінетика .

Абсорбція

Після прийому внутрішньо біодоступність азитроміцину становить приблизно 37 %. Пікові рівні у плазмі крові досягаються через 2—3 години. Середня максимальна концентрація (Cmax) після одноразового прийому дози 500 мг становить приблизно 0,4 μг/мл.

Розподіл

Після прийому внутрішньо азитроміцин широко розподіляється по всьому організму.

Фармакокінетичні дослідження виявили значно вищі концентрації азитроміцину у тканинах (до 50 разів), ніж у плазмі крові. Це означає, що речовина екстенсивно зв’язується з тканинами (рівноважний об’єм розподілу становить приблизно 31 л/кг).

У рекомендованих дозах кумуляції у сироватці/плазмі не відбувається. Натомість кумуляція відбувається у тканинах, де рівні значно вищі за сироваткові/плазмові рівні. Концентрація у цільових тканинах, таких як легені, мигдалини і простата, після прийому одноразової дози 500 мг перевищує MIC90 для імовірних патогенів.

У ході експериментальних досліджень in vitro та in vivo азитроміцин кумулювався у фагоцитах, а вивільнення забезпечувалось активними фагоцитами. Дослідженнях на тваринах довели, що цей процес сприяє кумуляції азитроміцину у тканинах. Зв’язування азитроміцину з протеїнами плазми варіюється від 52 % при 0,05 μг/мл до 18 % при 0,5 μг/мл, залежно від сироваткової концентрації.

Метаболізм і виведення

Кінцевий час напіввиведення з плазми крові після виведення з тканин становить від 2 до 4 днів. Приблизно 12 % від внутрішньовенної дози виводиться у незміненій формі з сечею за 3 дні; значна частка — у першу добу. Концентрації азитроміцину до 237 μг/мл були знайдені у людській жовчі через 2 дні після закінчення п’ятиденного курсу лікування. Було визначено десять метаболітів (утворених шляхом N- і O-деметилювання, гідроксилювання десосамінового та агліконового кілець і розщеплення кладинозного кон’югату). Результати досліджень дають можливість припускати, що метаболіти не відіграють значної ролі у мікробіологічній активності азитроміцину.

Фармакокінетика в особливих групах пацієнтів

Ниркова недостатність

Після внутрішнього прийому одноразової дози азитроміцину 1 г середні значення Cmax і AUC0-120 в осіб з легкою та помірною нирковою недостатністю (швидкість гломерулярної фільтрації 10—80 мл/хв) зростали на 5,1 % і 4,2 % відповідно порівняно з нормальною нирковою функцією (ШГФ > 80 мл/хв). В осіб із тяжкою нирковою недостатністю середні значення Cmax і AUC0-120 зростали на 61 % і 35 % відповідно.

Печінкова недостатність

У пацієнтів з легкою та помірною печінковою недостатністю не було знайдено доказів значних змін сироваткової фармакокінетики азитроміцину порівняно з нормальною функцією печінки. У цих пацієнтів зростає виведення азитроміцину з сечею, можливо, для компенсації зниженого печінкового кліренсу.

Пацієнти літнього віку

Фармакокінетика азитроміцину у чоловіків літнього віку була подібною до такої у молодих; однак у жінок літнього віку відзначалися вищі пікові концентрації (на 30—50 %), але не відбувалося значної кумуляції.

У добровольців літнього віку (> 65 років) завжди відзначалися вищі (29 %) значення AUC після п’ятиденного курсу, ніж у молодих добровольців (< 45 років). Однак ця різниця не є клінічно значущою, тому корекція дози не рекомендована.

Діти

Фармакокінетику досліджували у дітей віком від 4 місяців до 15 років, які приймали капсули, гранули або суспензію. При прийомі доз 10 мг/кг у перший день і 5 мг/кг у 2—5-й дні Cmax було дещо нижчим, ніж у дорослих — 224 µг/л у дітей віком 0,6—5 років і 383 µг/л у дітей віком 6—15 років. Період напіввиведення у старших дітей був у межах, очікуваних для дорослих (36 годин).

Клінічні характеристики

Азитроміцин Показання

Лікування бактеріальних інфекцій, спричинених мікроорганізмами, чутливими до азитроміцину, у таких як:

• інфекції нижніх дихальних шляхів: гострий перебіг хронічного бронхіту (діагностованого) і негоспітальної пневмонії легкого та середнього ступеня тяжкості;
• інфекції верхніх дихальних шляхів: синусит і фарингіт/тонзиліт;
• гострий отит середнього вуха;
• інфекції шкіри та м’яких тканин (хронічна мігруюча еритема (І стадія хвороби Лайма)), бешиха, імпетиго і вторинна піодермія;
• неускладнений уретрит і цервіцит, спричинений Chlamydia trachomatis.

Протипоказання

Підвищена чутливість до азитроміцину або до інших макролідних і кетолідних антибіотиків та допоміжних речовин препарату. Через теоретичну можливість ерготизму азитроміцин не слід призначати одночасно з похідними ріжків.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Слід обережно призначати азитроміцин пацієнтам разом з іншими ліками, які можуть подовжувати інтервал QT.

Антациди: пацієнтам, які застосовують азитроміцин та антациди, не слід приймати ці препарати одночасно. Одночасне застосування азитроміцину, гранул пролонгованої дії для оральної суспензії, з разовою дозою 20 мл Маалоксу (гідроксид алюмінію та гідроксид магнію) не впливало на частоту та ступінь всмоктування азитроміцину.

Цетиризин: у здорових добровольців при одночасному застосуванні азитроміцину упродовж 5 днів із цетиризином 20 мг у рівноважному стані не спостерігалися явища фармакокінетичної взаємодії або суттєві зміни інтервалу QT.

Диданозин: при одночасному застосуванні добових доз азитроміцину 1200 мг з диданозином 400 мг у шести суб’єктів не було виявлено впливу на фармакокінетику диданозину порівняно з плацебо.

Дигоксин і колхіцин : повідомляли, що супутнє застосування макролідних антибіотиків, включаючи азитроміцин з субстратами Р-глікопротеїну, такими як дигоксин і колхіцин, призводить до підвищеного рівня субстрату Р-глікопротеїну у сироватці крові. Отже, при одночасному застосуванні азитроміцину та субстратів Р-глікопротеїну, таких як дигоксин, слід враховувати можливість підвищення концентрацій дигоксину в сироватці крові.

Зидовудин: 1000 мг одноразові дози та 1200 мг або 600 мг багаторазові дози азитроміцину не впливали на плазмову фармакокінетику і виділення із сечею зидовудину або його глюкуронідних метаболітів. Однак прийом азитроміцину підвищував концентрацію фосфорильованого зидовудину, клінічно активного метаболіту у мононуклеарах у периферичному кровообігу. Клінічна значущість цих даних не з’ясована, але може бути корисною для пацієнтів.

Ріжки: з огляду на теоретичну можливість виникнення ерготизму одночасне введення азитроміцину з похідними ріжків не рекомендується (див. розділ «Протипоказання»).

Азитроміцин не має суттєвої взаємодії з печінковою системою цитохрому Р450. Вважається, що препарат не має фармакокінетичної лікарської взаємодії, що спостерігається з еритроміцином та іншими макролідами. Азитроміцин не спричиняє індукцію або інактивацію печінкового цитохрому Р450 через цитохромметаболітний комплекс.

Були проведені фармакокінетичні дослідження застосування азитроміцину і нижчезазначених препаратів, метаболізм яких значною мірою відбувається з участю цитохрому Р450.

Аторвастатин: одночасне застосування аторвастатину (10 мг на добу) та азитроміцину (500 мг на добу) не спричиняло зміни концентрацій аторвастатину у плазмі крові (на основі аналізу інгібування HMG CoA-редуктази). Проте були зареєстровані постреєстраційні випадки виникнення рабдоміолізу у пацієнтів, які отримували азитроміцин разом зі статинами.

Карбамазепін: у дослідженні фармакокінетичної взаємодії у здорових добровольців азитроміцин не виявив значного впливу на плазмові рівні карбамазепіну або на його активні метаболіти.

Циметидин: у фармакокінетичному дослідженні впливу однократної дози циметидину, прийнятої за 2 години до прийому азитроміцину, на фармакокінетику азитроміцину жодних змін у фармакокінетиці азитроміцину не спостерігалося.

Кумаринові антикоагулянти: у дослідженні фармакокінетичної взаємодії азитроміцин не змінював антикоагулянтний ефект одноразової дози 15 мг варфарину, призначеного здоровим добровольцям, однак у постмаркетинговий період повідомляли про підвищену тенденцію до кровотеч у зв’язку з одночасним застосуванням азитроміцину та варфарину або кумариноподібних пероральних антикоагулянтів. Необхідно приділяти увагу частоті моніторингу протромбінового часу.

Циклоспорин: у фармакокінетичному дослідженні з участю здорових добровольців, які протягом трьох днів приймали азитроміцин у дозі 500 мг/добу перорально, а потім прийняли разову дозу 10 мг/кг циклоспорину, було виявлено значне підвищення значень Сmax і AUC0-5 циклоспорину. Тому слід дотримуватися обережності, розглядаючи можливість одночасного застосування цих лікарських засобів. Якщо комбіноване лікування вважається виправданим, необхідно проводити ретельний моніторинг рівнів циклоспорину і відповідно регулювати дозування.

Ефавіренц: одночасне застосування одноразової дози азитроміцину 600 мг і 400 мг ефавіренцу щоденно протягом 7 днів не спричиняло будь-якої клінічно суттєвої фармакокінетичної взаємодії.

Флуконазол: одночасне застосування одноразової дози азитроміцину 1200 мг не призводить до зміни фармакокінетики одноразової дози флуконазолу 800 мг. Загальна експозиція і період напіввиведення азитроміцину не змінювалися при одночасному застосуванні флуконазолу, проте спостерігалося клінічно незначне зниження Cmах (18 %) азитроміцину.

Індинавір: одночасне застосування одноразової дози азитроміцину 1200 мг не спричиняє статистично достовірного впливу на фармакокінетику індинавіру, який приймають у дозі 800 мг 3 рази на добу протягом 5 днів.

Метилпреднізолон: у дослідженні фармакокінетичної взаємодії у здорових добровольців азитроміцин не виявив значного впливу на фармакокінетику метилпреднізолону.

Мідазолам: у здорових добровольців одночасне застосування азитроміцину 500 мг на добу протягом 3 днів не спричиняло клінічно значущих змін фармакокінетики і фармакодинаміки мідазоламу.

Нелфінавір: одночасне застосування азитроміцину (1200 мг) і нелфінавіру у рівноважних концентраціях (750 мг 3 рази на добу) спричиняє підвищення концентрації азитроміцину. Клінічно значущих побічних явищ не спостерігалося, відповідно, немає потреби у регулюванні дози.

Рифабутин: одночасне застосування азитроміцину і рифабутину не впливало на плазмові концентрації цих препаратів у сироватці крові. Нейтропенія спостерігалася у суб’єктів, які приймали одночасно азитроміцин і рифабутин. Хоча нейтропенія була пов’язана із застосуванням рифабутину, причинний зв’язок з одночасним прийомом азитроміцину не був встановлений.

Силденафіл: у здорових добровольців чоловічої статі не було отримано доказів впливу азитроміцину (500 мг на добу протягом 3 днів) на значення AUC і Cmax силденафілу або його основного циркулюючого метаболіту.

Терфенадин: у фармакокінетичних дослідженнях не повідомляли про взаємодію між азитроміцином і терфенадином. Як і у випадку з іншими макролідними антибіотиками, азитроміцин необхідно з обережністю призначати в комбінації з терфенадином.

Теофілін: азитроміцин не впливав на фармакокінетику теофіліну при одночасному прийомі азитроміцину і теофіліну здоровими добровольцями. Комбіноване застосування теофіліну та інших макролідних антибіотиків іноді призводило до підвищення рівня теофіліну в сироватці крові.

Тріазолам: одночасне застосування азитроміцину 500 мг у перший день і 250 мг другого дня з 0,125 мг тріазоламу суттєво не впливало на всі фармакокінетичні показники тріазоламу порівняно з тріазоламом і плацебо.

Триметоприм/сульфаметоксазол: одночасне застосування триметоприму/сульфаметок-сазолу подвійної концентрації (160 мг/800 мг) упродовж 7 днів з азитроміцином 1200 мг на 7-му добу не проявляло суттєвого впливу на максимальну концентрацію, загальну експозицію або екскрецію із сечею триметоприму або сульфаметоксазолу. Значення концентрацій азитроміцину у сироватці крові відповідали таким, які спостерігалися в інших дослідженнях.

Субстрати CYP 3 A 4.

Хоча вважається, що азитроміцин не інгібує фермент CYP3A4, слід з обережністю призначати даний лікарський засіб сумісно з такими препаратами як хінідин, циклоспорин, цизаприд, астемізол, терфенадин, алкалоїди ріжків, пімозид та іншими лікарськими засобами, що мають вузький терапевтичний індекс та переважно метаболізуються CYP3A4.

Цизаприд.

Цизаприд метаболізується у печінці ферментом CYP3A4. Оскільки макроліти інгібують даний фермент, сумісне застосування з цизапридом може призвести до змін інтервалу QT, шлуночкової аритмії або тріпотіння-мерехтіння шлуночків (torsade de pointes).

Особливості застосування

При виборі азитроміцину для лікування окремого пацієнта слід враховувати доцільність застосування макролідного антибіотика згідно з поставленим діагнозом, а також встановити належність бактеріальної етіології інфекції до затверджених показань і поширеність резистентності до азитроміцину або інших макролідів.

У районах з високою частотою резистентності до еритроміцину A особливо важливо враховувати еволюцію схеми чутливості до азитроміцину та інших антибіотиків.

Як і для інших макролідів, у деяких європейських країнах відома висока резистентність Streptococcus pneumoniae до азитроміцину. Це слід враховувати при лікуванні інфекцій, спричинених Streptococcus pneumoniae.

При бактеріальному фарингіті застосування азитроміцину рекондується лише у випадку, коли бета-лактамна терапія першої лінії неможлива.

Алергічні реакції

Як і у разі застосування еритроміцину та інших макролідів, були зареєстровані рідкісні серйозні алергічні реакції, у тому числі ангіоневротичний набряк та анафілаксія (рідко — з летальним наслідком), DRESS-синдром, дерматологічні реакції, у тому числі гострий генералізований екзантематозний пустульоз, синдром Стівенса—Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (рідко — з летальним наслідком) та медикаментозні висипання із симптомами еозинофілії та системними симптомами (див. розділ «Побічні реакції»). Деякі з цих реакцій при застосуванні азитроміцину призвели до повторних проявів симптомів і вимагали більш тривалого періоду спостереження та лікування.

При виникненні алергічної реакції застосування препарату слід припинити та розпочати відповідну терапію. Лікар повинен знати, що симптоми алергії можуть виникнути повторно після припинення симптоматичного лікування.

Ниркова недостатність

Пацієнтам з нирковою недостатністю легкого або середнього ступеня (швидкість гломерулярної фільтрації 10—80 мл/хв) корекція дози не потрібна. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (швидкість гломерулярної фільтрації <10 мл/хв) відзначалося зростання системної концентрації азитроміцину на 33 %.

Печінкова недостатність

Оскільки печінка є основним шляхом виведення азитроміцину, його слід з обережністю застосовувати пацієнтам із захворюваннями печінки. Повідомляли про випадки блискавичного гепатиту, що потенційно призводить до печінкової недостатності і загрози життю. У випадках виявлення симптомів і ознак печінкової дисфункції, таких як швидка астенія, пов’язана з жовтяницею, темний колір сечі, схильність до кровотеч або гепатична енцефалопатія, слід провести дослідження функції печінки. При розвитку тяжкого ушкодження печінки азитроміцин слід відмінити.

Алкалоїди ріжків і азитроміцин

Деякі макролідні антибіотики спричиняли отруєння у пацієнтів, які приймали похідні ріжків. Даних щодо можливої взаємодії між ріжками і азитроміцином немає. Через теоретичну можливість отруєння не слід одночасно приймати азитроміцин і похідні ріжків.

Подовження інтервалу QT

Подовжена серцева реполяризація та інтервал QT,які підвищували ризик розвитку серцевої аритмії та тріпотіння-мерехтіння шлуночків (torsade de pointes), спостерігалися при лікуванні іншими макролідними антибіотиками. Тому, оскільки нижчезазначені ситуації можуть підвищити ризик виникнення шлуночкової аритмії (у тому числі пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу «пірует»), яка може бути летальною, азитроміцин слід застосовувати з обережністю пацієнтам з поточними станами, які сприяють виникненню аритмії (особливо у жінок та пацієнтів літнього віку), а саме пацієнтам:

— з вродженою або зареєстрованою пролонгацією інтервалу QT;

• які наразі проходять лікування із застосуванням інших активних речовин, які, як відомо, подовжують інтервал QT, таких як антиаритмічні препарати класів IA (хінідин та прокаїнамід) і III (дофетилід, аміодарон та соталол), цисаприд і терфенадин, нейролептичні засоби, такі як пімозид; антидепресанти, такі як циталопрам; а також фторхінолони, такі як моксифлоксацин та левофлоксацин;
• з порушенням електролітного обміну, особливо у разі гіпокаліємії і гіпомагніємії;
• з клінічно релевантною брадикардією, серцевою аритмією або тяжкою серцевою недостатністю.

Пневмококові інфекції

Як і для інших макролідів, повідомляли про високу резистентність Streptococcus pneumoniae (> 30 %) до азитроміцину у деяких європейських країнах. Це слід враховувати при лікуванні інфекцій, спричинених Streptococcus pneumoniae.

Через перехресну резистентність серед макролідів особливо важливо враховувати еволюцію схеми чутливості до азитроміцину та до інших антибіотиків у районах з високою частотою резистентності до еритроміцину.

Суперінфекції

Слід звернути увагу на можливі симптоми суперінфекції, спричиненої нечутливими організмами, такими як гриби. Суперінфекція може потребувати відміни лікування і вжиття відповідних заходів.

Неврологічні або психіатричні розлади

Азитроміцин слід з обережністю застосовувати пацієнтам з неврологічними або психіатричними розладами.

Псевдомембранозний коліт

Після застосування макролідних антибіотиків повідомляли про псевдомембранозний коліт. Цей діагноз слід брати до уваги пацієнтам, які страждають від діареї після початку лікування азитроміцином. Якщо псевдомембранозний коліт був індукований азитроміцином, антиперистальтичні засобі протипоказані.

Діарея, пов’язана з Clostridium difficile

При застосуванні майже усіх антимікробних засобів, включаючи азитроміцин, повідомляли про діарею, пов’язану з Clostridium difficile, що за ступенем тяжкості може варіювати від легкої діареї до летального коліту. Лікування антимікробними засобами змінює нормальну флору товстого кишечнику і призводить до надмірного росту C . difficile. C . difficile продукує токсини A і B, що сприяють розвитку діареї. Штами C . difficile, що продукують гіпертоксин, призводять до підвищеної частоти ускладнень і летальності, оскільки ці інфекції можуть не відповідати на антимікробну терапію і потребувати колектомії. Це слід брати до уваги всім пацієнтам з діареєю після застосування антибіотиків. Необхідно уважно вести історію хвороби, оскільки про виникнення діареї повідомляли через 2 місяці після застосування антибактеріальних засобів.

Довготривале застосування

Досвіду щодо ефективності довготривалого застосування азитроміцину за рекомендованими показаннями немає. У випадку швидкого рецидиву інфекції слід розглянути доцільність лікування іншими антибіотиками.

Азитроміцин не призначений для лікування інфікованих опікових ран.

У випадку захворювань, що передаються статевим шляхом, слід виключити супутнє зараження T . pallid і um.

У пацієнтів, які отримували лікування азитроміцином, повідомляли про погіршання симптомів міастенії гравіс і появу синдрому міастенії.

Цей препарат не призначений для лікування тяжких інфекцій, коли необхідна висока концентрація антибіотиків у крові.

Ефективність для попередження або лікування MAC у дітей не встановлені.

Цей препарат не можна приймати пацієнтам з рідкісними спадковими розладами переносимості галактози, лактазною недостатністю або синдромом мальабсорбції глюкози-галактози.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Вагітність.

Дослідження впливу на репродуктивну функцію тварин були виконані при введенні доз, що відповідали помірним токсичним дозам для материнського організму. У цих дослідженнях не було отримано доказів токсичного впливу азитроміцину на плід. Однак відсутні адекватні і добре контрольовані дослідження у вагітних жінок. Оскільки дослідження впливу на репродуктивну функцію тварин не завжди відповідають ефекту у людини, азитроміцин слід призначати у період вагітності лише за життєвими показаннями.

годування груддю.

Повідомлялои, що азитроміцин проникає у грудне молоко людини, але відповідних та належним чином контрольованих клінічних досліджень, які б давали можливість охарактеризувати фармакокінетику екскреції азитроміцину у грудне молоко людини, не проводили. Застосування азитроміцину у період годування груддю можливе лише у випадках, коли очікувана користьдля матері перевищуєпотенційний ризик для дитини.

Фертильність.

Дослідження фертильності проводили на щурах; показник вагітності знижувався після введення азитроміцину. Релевантність цих даних стосовно людини невідома.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Оскільки азитроміцин може спричинити певні порушення з боку нервової системи (див. розділ «Побічні реакції»), не рекомендується застосовувати препарат при необхідності керування транспортними засобами та роботи з іншими механізмами.

Спосіб застосування Азитроміцин та дози

Препарат приймати 1 раз на добу. Таблетку ковтати цілою за 1 годину до прийому їжі або через 2 години після прийому їжі. Тривалість лікування різних інфекційних захворювань наведена нижче.

Дорослі і діти з масою тіла понад 45 кг

Азитроміцин слід застосовувати 1 раз на добу, щонайменше за 1 годину до прийому їжі або через 2 години після прийому їжі.

При інфекційних захворюваннях дихальних шляхів та інфекційних захворюваннях шкіри і м’яких тканин (за винятком хронічної мігруючої еритеми) доза становить 500 мг 1 раз на добу протягом 3 діб.

Хронічна мігруюча еритема: у 1-й день 1 г (4 таблетки по 250 мг або 2 таблетки по 500 мг за 1 раз), з 2-го по 5-й день по 500 мг на добу (2 таблетки по 250 мг або 1 таблетка по 500 мг).

Неускладнений та ускладнений уретрит/цервіцит: одноразово 1 г (4 таблетки по 250 мг або 2 таблетки по 500 мг). Курсова доза — 1 г.

Порядок дій у випадку пропуску прийому дози

Пропущену дозу необхідно прийняти якомога швидше, а наступні дози слід приймати з проміжком у 24 години.

Пацієнти літнього віку.

Пацієнтам літнього віку немає необхідності змінювати дозування.

Оскільки пацієнти літнього віку можуть входити до груп ризику щодо порушень електричної провідності серця, рекомендовано дотримуватися обережності при застосуванні азитроміцину у зв'язку з ризиком розвитку серцевої аритмії та аритмії torsade de pointes.

Пацієнти з порушеннями функції нирок.

Для пацієнтів з незначними порушеннями функцій нирок (швидкість клубочкової фільтрації 10—80 мл/хв) можна використовувати те ж саме дозування, що і для пацієнтів із нормальною функцією нирок. Азитроміцин необхідно з обережністю призначати пацієнтам з тяжким порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації <10 мл/хв).

Пацієнти з порушеннями функції печінки.

Оскільки азитроміцин метаболізується у печінці та виводиться з жовчю, препарат не слід застосовувати пацієнтам із серйозними захворюваннями печінки. Досліджень, пов’язаних із лікуванням таких пацієнтів із застосуванням азитроміцину, не проводили.

Діти

Таблетки не призначені для застосування дітям з масою тіла менше 45 кг. Їм можна призначати азитроміцин в інших формах випуску, таких як суспензія.

Передозування

Типові симптоми передозування: оборотне порушення слуху, виражені нудота, блювання, діарея. У випадку передозування необхідно прийняти активоване вугілля та проводити симптоматичну терапію, спрямовану на підтримання життєвих функцій організму.

Побічні реакції

Азитроміцин добре переноситься і має низьку частоту побічних дій.

Оцінка побічних явищ ґрунтується на класифікації з урахуванням частоти реакцій: дуже часто (≥ 10 %); часто (≥ 1 %, < 10 %); нечасто (≥ 0,1 %, < 1 %); рідко (≥ 0,01 %, < 0,1 %); дуже рідко (< 0,01 %), у тому числі поодинокі випадки.

Інфекції та інвазії: нечасто — кандидоз, оральний кандидоз, піхвові інфекції, пневмонія, грибкова інфекція, бактеріальна інфекція, фарингіт, гастроентерит, порушення функції дихання, риніт; невідомо — псевдомембранозний коліт.

З боку системи крові та лімфатичної системи: нейтропенія;невідомо — гемолітична анемія;рідко — тромбоцитопенія; нечасто — еозинофілія, лейкопенія.

У клінічних дослідженнях були зафіксовані поодинокі повідомлення про періоди транзиторної, слабко вираженої нейтропенії. Однак причинний зв’язок з лікуванням азитроміцином не був підтверджений.

З боку імунної системи: невідомо — анафілактична реакція; нечасто — ангіоневротичний набряк, реакції підвищеної чутливості.

З боку обміну речовин: нечасто — анорексія.

Психічні розлади: збудження, шум у вухах;невідомо — неспокій, делірій, галюцинації; рідко — агресивність, гіперактивність, тривожність та нервозність; нечасто — безсоння.

З боку нервової системи: нечасто — запаморочення/вертиго, сонливість, синкопе, головний біль, судоми (було виявлено, що вони також спричиняються іншими макролідними антибіотиками), спотворення смаку та відчуття запахів; рідко — парестезія, астенія, безсоння; невідомо — психомоторна гіперактивність, погіршання перебігу міастенії гравіс.

З боку органів зору: часто — зорові розлади.

З боку органів слуху: рідко — повідомляли, що макролідні антибіотики спричиняють порушення слуху. У деяких пацієнтів, які приймали азитроміцин, зафіксовано порушення слуху, виникнення глухоти та дзвін у вухах. Більшість із цих випадків пов’язані з експериментальними дослідженнями, в яких азитроміцин застосовували у великих дозах протягом тривалого часу. Відповідно до доступних звітів про подальше медичне спостереження більшість із цих проблем мали оборотний характер.

З боку серця: шлуночкова тахікардія типу «пірует»; рідко — сильне серцебиття, аритмія, пов’язана зі шлуночковою тахікардією (було виявлено, що вони також спричиняються іншими макролідними антибіотиками). Були рідкісні повідомлення про подовження QT і тріпотіння-мерехтіння шлуночків, артеріальну гіпотензію.

З боку судин: невідомо — артеріальна гіпотензія; нечасто — припливи.

З боку респіраторної системи: нечасто — диспное, носова кровотеча.

З боку шлунково-кишкового тракту: здуття живота; часто — нудота, блювання, діарея, неприємні відчуття у животі (біль/спазми); нечасто — рідкі випорожнення, метеоризм, порушення травлення, анорексія, гастрит, дисфагія, сухість у роті, відрижка, виразки у ротовій порожнині, гіперсекреція слини; рідко — запор, зміна кольору язика. Повідомляли про псевдомембранозний коліт, панкреатит.

З боку гепатобіліарної системи: рідко — гепатит та холестатична жовтяниця, включаючи патологічні показники функціональної проби печінки; некротичний гепатит і дисфункція печінки, що в рідкісних випадках призводить до летального наслідку.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: нечасто — алергічні реакції, включаючи свербіж і висипання, дерматит, сухість шкіри, гіпергідроз; рідко — алергічні реакції, включаючи ангіоневротичний набряк, кропив’янку і фоточутливість; гострий генералізований екзантематозний пустульоз; частота невідома — серйозні шкірні реакції, а саме: поліморфна еритема, синдром Стівенса—Джонсона і токсичний епідермальний некроліз, реакція на лікарський засіб з еозинофілією та системними симптомами.

З боку скелетно-м’язової системи: нечасто — артралгія, остеоартрит, міалгія, біль у спині, біль у шиї.

З боку сечовидільної системи: рідко — інтерстиціальний нефрит і гостра ниркова недостатність; нечасто — дизурія, біль у нирках.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: нечасто — вагініт, маткова кровотеча, тестикулярні порушення.

Системні порушення: рідко — анафілаксія, включаючи набряк (у рідкісних випадках призводить до летального наслідку), кандидоз.

Загальні порушення: нечасто — втома, біль у грудях, нездужання, астенія, набряк обличчя, гіпертермія, біль, периферичний набряк.

Дослідження: часто — лімфоцитопенія, зменшення кількості бікарбонатів крові; нечасто — підвищення аспартатамінотрансферази (АСТ), підвищення аланінамінотрансферази (АЛТ) , підвищення білірубіну крові, підвищення рівня сечовини в крові, підвищення креатиніну крові, зміни вмісту калію у крові, підвищення рівня лужної фосфатази, підвищення рівня хлориду, підвищення рівня глюкози, підвищення рівня тромбоцитів, зниження рівня гематокриту, підвищення рівня бікарбонату, відхилення рівня натрію.

Травми та отруєння: нечасто — післяопераційні ускладнення.

Інформація про небажані реакції, які, можливо, пов’язані з профілактикою та лікуванням. Mycobacterium Avium Complex, базується на даних клінічних досліджень та спостережень у постмаркетинговий період. Ці небажані реакції відрізняються за типом від тих, про які повідомляли при застосуванні швидкодіючих лікарських форм та лікарських форм тривалої дії.

З боку обміну речовин: анорексія.

Психічні розлади: запаморочення, головний біль, парестезія, дисгевзія, гіпестезія.

З боку органів зору: погіршення зору.

З боку органів слуху: глухота, погіршення слуху, дзвін у вухах.

З боку серця: пальпітація.

З боку шлунково-кишкового тракту: діарея, біль у животі, нудота, метеоризм, шлунково-кишковий дискомфорт, часті рідкі випорожнення.

З боку гепатобіліарної системи: гепатит.

З боку шкіри: висипання, свербіж, синдром Стівенса—Джонсона, фоточутливість.

З боку кістково-м ’ язової системи: артралгія.

Загальні порушення: підвищена втомлюваність, астенія, нездужання.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції у післяреєстраційний період є важливим заходом. Це дає змогу продовжувати моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні препарату. Лікарям пропонується повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції.

Термін придатності Азитроміцин

3 роки.

Умови зберігання Азитроміцин

Зберігати в недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 °C.

Упаковка

По 6 таблеток по 250 мг або по 3 таблетки по 500 мг в алюмінієвих блістерах. 1 блістер у картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

Джубілант Дженерікс Лімітед.

Місцезнаходження виробника

Село Сікандарпур, Бхаінсвал, Шоссе Руркі-Дехрадун, Бхагванпур, Район Руркі Харідвар, Уттаракханд, ІН-247661, Індія.